Популізм буває різним, наприклад: ідеологія, стратегія, дискурс, або політичний стиль. Останній вид ближчий до демагогії, а дискурс - невиконані обіцянки політиків в привабливій формі гасел та формування надмірних нереалістичних очікувань у виборця, що провокує його на несвідомий вибір. Насправді, інколи політики дають такі обіцянки, виконання яких буде отрутою для держави, або суспільства. Помилка неурядових організацій в моніторингу цього явища, що ми/вони переважно фокусуються на словах та їх механічній імплементації (або ні). В той же час, антиелітарний глобальний рух призвів до того, що політиками обирають громадян з обіцянкою нічого не виконувати (міський голова Рейк‘явіка). Проблема ж не настільки пласка. 

Ідеологічний та стратегічний рівень є дуже небезпечний, бо вони свідомо провокують розкол суспільства, як базової передумови для власної перемоги. «Бідні люди» проти «корумпованих еліт» - це ж не про Україну 2019, а й США та Великобританію 2016 тощо. Або ви з «народом», або з зарозумілим “Брюсселем». Ці узагальнення вже повинні змушувати виборця тривожитись, що їх хтось обманути хоче, але ж ніт. Віра в те, що суспільство - гомогенне «пюре» з однаковим баченням, горизонтом планування, цінностями, вподобаннями - прийом загального спрощення, яке також є інструментом популістів. Розкол, який створюють прибічник ідеології популізму - тектонічний. Зшивати нації після такого дуже важко. І я не про Україну зараз, а більш розвинуті, економічно стабільні держави з сильними інституціями.

До речі, популісти, які перемагають, серед пріоритетів визначають руйнування інституцій, бо це тактично правильно з точки зору перспектив досягати мету, коли жодна система стримування не працюватиме. На другому місці - порушення, або ж обмеження прав людини, бо ціль виправдовує засоби.

Анти популізм розвиває і культивує елітарність (кваліфіковану, відповідальну), плюралізм, бо хейтити опонентів ефективно в системі координат популістів, різноманіття й толерантність, лібералізм, громадську участь та відповідальність (служіння і суспільне благо). До речі, саме мобілізація тих, хто ніколи не ходив на вибори, не брав участі у виробленні рішень та політик, є ядерним електоратом для справжніх гравців-популістів (Брексіт). Тому громадська участь і інклюзія є хорошою проти отрутою від популізму.

Загалом, нео популізм, як глобальне явище, є антиглобалістською течією, яка глобально перемагає на багатьох континентах (отака гримуча тавтологія). Ви кидаєте виклик світу, правилам, світовому порядку, вас не дуже турбують кліматичні проблеми, перспективи нових світових економічних криз, міграція і її причини, бо ж ви в своїй хатинці, де затишно можна гратись на настроях власного народу. 

Всі схожості з нашими реаліями є випадковими, бо така картина стала типовою для багатьох країн, де перемагають ліві/праві/центристи-популісти.

Що з цим робити? Рухатись від протилежного: будувати сильні інституції, забезпечувати якісну освіту та формувати середній клас, 
підтримувати інтелектуальну еліту, забезпечувати участь громадян у політичних процесах, оберігати збалансовані медіа та підвищувати їх вагу..

опулізм буває різним, наприклад: ідеологія, стратегія, дискурс, або політичний стиль. Останній вид ближчий до демагогії, а дискурс - невиконані обіцянки політиків в привабливій формі гасел та формування надмірних нереалістичних очікувань у виборця, що провокує його на несвідомий вибір. Насправді, інколи політики дають такі обіцянки, виконання яких буде отрутою для держави, або суспільства. Помилка неурядових організацій в моніторингу цього явища, що ми/вони переважно фокусуються на словах та їх механічній імплементації (або ні). В той же час, антиелітарний глобальний рух призвів до того, що політиками обирають громадян з обіцянкою нічого не виконувати (міський голова Рейк‘явіка). Проблема ж не настільки пласка. 

Ідеологічний та стратегічний рівень є дуже небезпечний, бо вони свідомо провокують розкол суспільства, як базової передумови для власної перемоги. «Бідні люди» проти «корумпованих еліт» - це ж не про Україну 2019, а й США та Великобританію 2016 тощо. Або ви з «народом», або з зарозумілим “Брюсселем». Ці узагальнення вже повинні змушувати виборця тривожитись, що їх хтось обманути хоче, але ж ніт. Віра в те, що суспільство - гомогенне «пюре» з однаковим баченням, горизонтом планування, цінностями, вподобаннями - прийом загального спрощення, яке також є інструментом популістів. Розкол, який створюють прибічник ідеології популізму - тектонічний. Зшивати нації після такого дуже важко. І я не про Україну зараз, а більш розвинуті, економічно стабільні держави з сильними інституціями.

До речі, популісти, які перемагають, серед пріоритетів визначають руйнування інституцій, бо це тактично правильно з точки зору перспектив досягати мету, коли жодна система стримування не працюватиме. На другому місці - порушення, або ж обмеження прав людини, бо ціль виправдовує засоби.

Анти популізм розвиває і культивує елітарність (кваліфіковану, відповідальну), плюралізм, бо хейтити опонентів ефективно в системі координат популістів, різноманіття й толерантність, лібералізм, громадську участь та відповідальність (служіння і суспільне благо). До речі, саме мобілізація тих, хто ніколи не ходив на вибори, не брав участі у виробленні рішень та політик, є ядерним електоратом для справжніх гравців-популістів (Брексіт). Тому громадська участь і інклюзія є хорошою проти отрутою від популізму.

Загалом, нео популізм, як глобальне явище, є антиглобалістською течією, яка глобально перемагає на багатьох континентах (отака гримуча тавтологія). Ви кидаєте виклик світу, правилам, світовому порядку, вас не дуже турбують кліматичні проблеми, перспективи нових світових економічних криз, міграція і її причини, бо ж ви в своїй хатинці, де затишно можна гратись на настроях власного народу. 

Всі схожості з нашими реаліями є випадковими, бо така картина стала типовою для багатьох країн, де перемагають ліві/праві/центристи-популісти.

Що з цим робити? Рухатись від протилежного: будувати сильні інституції, забезпечувати якісну освіту та формувати середній клас, 
підтримувати інтелектуальну еліту, забезпечувати участь громадян у політичних процесах, оберігати збалансовані медіа та підвищувати їх вагу.