Новий підхід до пенітенціарної системи пропонує Благодійний фонд «Простір без конфлікту». Його президент, викладач кафедри соціології та соціальної роботи Львівської політехніки Олеся Бік вважає, що не потрібно ставити тавро на людях, які засуджені. А намагатися реінтегрувати цю людину, повернути її у соціум. Особливості душпастирської і соціальної роботи з ув’язненими обговорювали 8 жовтня, під час круглого столу у рамках 2-го Екуменічного Cоціального Тижня.

В основі проекту «Поширення ідей відновного правосуддя у системі правоохоронних органів і пенітенціарних закладів», який представляла Олеся Бік, – є примирення, визнання провини в’язнем і суспільне прощення. «Це таке дієве каяття, коли ти усвідомлюєш свою провину. Таврування – основа нашої пенітенціарної системи. А ми маємо намагатися повернути гідність цим людям, допомогти спокутувати провину», – говорить вона. Олеся Бік уже чотири роки працює у Самбірській виховній колонії для неповнолітніх. Ділячись враженнями про роботу з цими дітьми, вона каже, що цінності, мораль, етика у них спотворені. «У цих дітей відсутній страх перед наслідками, вони не зобов’язані виконувати суспільні норми. Важливим є також аспект, коли такі діти не можуть реалізувати себе після виходу на волю. Тому у планах – створення соціального центру, де після звільнення людей могли працевлаштовувати, створити для них соціальні гуртожитки», – зазначає Олеся Бік. За її словами, треба змінити пріоритети у нашому правосудді – робити наголос не на тому, що ти винен, а що ти можеш зробити для людини, яку образив.

Архиєпископ Львівської УГКЦ Ігор Возьняк вважає, що участь священика у пенітенціарній системі є надзвичайно важливою. «У Львівській архиєпархії є три священики, які служать у в’язницях. Я також долучався до такої роботи. Після спілкування з душпастирями, в’язні змінюються на краще. Для них важливе спілкування, духовні зміни. Людина, яка вчинила злочин – відчуває страх. І коли вона кається, то усуває злочин із свого серця. Таким людям є набагато легше після каяття. Навіть вбивць змінює спілкування», – наголошує архиєпископ.

Отець Олександр Іванченко зачитав послання архиєпископа Львівського і Галицького УПЦ Августина Маркевича. «Тимчасове позбавлення волі рідко змінює душу злочинця. Тому Церква не може залишатися байдужою до цієї частини суспільства. Служіння у місцях позбавлення волі – один із найважливіших соціальних аспектів. В Україні існує міжконфесійна християнська місія "Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі", вона об’єднує 12 християнських конфесій. Вже тепер держава виявляє готовність до діалогу з Церквою. Священикам потрібна особлива підготовка у роботі з в’язнями», – із послання Августина Маркевича.

Церква Християн Віри Євангельської в Україні працює у пенітенціарній системі з 1988 року. «Ми провадимо плідну роботу для підготовки фахових капеланів для роботи з в’язнями. Наша Церква також проводить реабілітаційну роботу з нарко- та алкозалежними, працюємо з дітьми-сиротами. Але наше головне завдання – не дати щоб в Україні примножувались заклади позбавлення волі. Це проблема всього суспільства», – вважає єпископ Василь Боєчко.

Такої ж думки магістр соціальної роботи НУКМА, кандидат соціологічних наук, викладач кафедри соціології та соціальної роботи Львівської політехніки Володимир Проскура. Він вважає, що проблема соціальної адаптації для українського суспільства є доволі значною. «Ми маємо близько 160 тисяч ув’язнених, таким людям після виходу на волю, зазвичай, немає куди звернутися. Багато хочуть змінитися, але суспільство їх не сприймає. Важливо, їх не відкидати. Найбільша кількість засуджених довіряє Церкві. Тому необхідна також допомога Церкви після звільнення ув’язнених», – наголосив він.