Другий день 2-го Екуменічного Соціального Тижня у Львові закінчився виставою в тюрмі. Між в’язничними камерами у вузенькому коридорі Меморіалу «Тюрма на Лонцького», що на вул. С. Бандери, 1, учасники Тижня мали можливість переглянути виставу львівського театру «Мета» під назвою «Ми повернулися».

Її також відвідала гість Тижня, Катерина Ющенко, Голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000». Вистава присвячена пам’яті священиків, які стали жертвами жорстокого терору НКВД і були закатовані в стінах в’язниці.

В основу сценарію покладено матеріали Інституту Історії Церкви УКУ та фрагменти протоколів допитів отців Ігнатія та Артемія Цегельських, Євстахія Смаля, Івана Гринчишина, Івана Кубя, Романа Лиска. Протягом однієї години вісім акторів, використовуючи діалоги зі справ НКВД та свідчень жертв, а також твори Віри Вовк і Станіслава Тельнюка, відтворили сцени допитів священиків УГКЦ, які проводились у часи комуністичного режиму. Сценарій повністю скомпонований режисером театру, Соломією Лялевич, яка також зіграла одну із дійових осіб. Театр «Мета» вперше спробував поставити цю виставу 15 років тому, поєднавши документальні свідчення із поезією. Тоді у дійстві як реквізити використовували сімейні меморії, серед яких і деякі елементу одягу закатованих. Втім, теперішній варіант, приготований спеціально до відзначення 20-ліття виходу УГКЦ із підпілля, видозмінений. Тепер грають виставу без реквізитних реліквій, але натомість у автентичному просторі. Подивитись виставу прийшли також діти тих священиків, котрі були ув’язнені і закатовані в тюрмі. Серед них Леся Крип’якевич та пані Звенислава, донька о. Романа Лиска, реальні обставини та місце загибелі й поховання якого досі не встановлені.

Найголовніше послання вистави можна відшукати в перших же репліках: «Піднеси свічник!». У камері, де завжди відсутня електрика, як джерело світла, а тим більше тепла, свічник, який герої радять добре пошукати «у всіх закутках і в собі», стає тим променем, який показує шлях. Шлях на волю не із зовнішньої, але, перш за все, із внутрішньої в’язниці. Власне, через виставу бачимо, що ті священики таки знайшли свій шлях на волю, бо «повернулись. Хто живий, а хто в пам’яті».

Іванна Рудакевич

Довідкова інформація Прес-центру Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР):

ІСТОРІЯ ТЮРМИ «НА ЛОНЦЬКОГО»

У 1889—1890 рр. у місці перехрестя сучасних вулиць Бандери та Коперніка було побудовано казарми для жандармерії. З 1919 року споруди почали використовувати як в’язницю і вже незабаром вона набула сумної слави політичної тюрми. Серед в'язнів польського періоду (1918-1939) – Степан Бандера, Ярослав Стецько, Микола Лебідь, Катерина Зарицька, які перебували тут під час слідства в 1936 р.

За часів першої радянської окупації протягом 1939—1941 рр. тут розміщувалися управління НКВД у Львівській області, в’язничне відділення цього управління та в’язниця № 1, розрахована на 1500 в’язнів. Цифра, яка дуже швидко після встановлення нової влади була суттєво перевищена. Між іншими за ґратами тюрми «на Лонцького» тоді опинилися підсудні «процесу 59-ти» (ліквідація мережі ОУН у Західній Україні) – Іван Максимів, Дмитро Клячківський, Кость Арпад-Березовський, Галина Столяр, Наталія Шухевич.

На початку німецько-радянської війни влітку 1941 у в’язниці № 1, як і в інших в’язницях Львова та Західної України, відбувалися масові розстріли в’язнів. Протягом 22—28 червня 1941 р. у тюрмі «на Лонцького» було знищено 1681 особу — 42 % від усіх розстріляних в’язнів львівських тюрем. Під час нацистської окупації (1941—1944) тут було організовано слідчу в’язницю гестапо. Головною мішенню для гестапо були представники ОУН, масові арешти яких почалися наприкінці 1941 року. У 1942 р. під час допиту у тюрмі на Лонцького було закатовано Крайового провідника ОУН Івана Климіва — «Легенду».

Протягом 1944—1991 рр. у в’язниці на Лонцького розміщувалися слідчий відділ та слідча в’язниці НКВД — МВД — КҐБ. Тут перебували під час слідства особи, звинувачені в антирадянській діяльності: у 1944—1953 рр. — діячі ОУН та УПА (Михайло Сорока, Петро та Микола Дужі, Любомир Полюга, о. Микола Хмільовський, Володимир-Ігор Порендовський та ін.), у 1960—1980-х — наступне покоління учасників визвольного руху (Іван Гель, Богдан та Михайло Горині, Ігор та Ірина Калинці, Юрій Шухевич, В’ячеслав Чорновіл та ін.). Тюрма на Лонцького як місце боротьби з противниками тоталітарного режиму використовувалася до його падіння в 1991 році і для тисяч українців стала символом тоталітаризму та окупації.

СТВОРЕННЯ МЕМОРІАЛУ «ТЮРМА НА ЛОНЦЬКОГО»

Ініціативу львівської громадськості щодо створення в приміщенні колишньої тюрми «на Лонцького» Меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів підтримали Львівська міська рада, Львівська обласна рада та Служба безпеки України. Для координації робіт зі створення Меморіалу була сформована Робоча група, до складу якої увійшли представники названих структур, Центру досліджень визвольного руху та відомі громадські діячі.

Колегія Служби безпеки прийняла рішення про виділення приміщень та земельної ділянки для потреб майбутнього Меморіалу, вперше відкрила доступ до приміщень тюрми науковців та громадськості, надала відповідні згоди для проведення першочергових робіт.

Центр досліджень визвольного руху провів ґрунтовне дослідження історії тюрми, проводить збір спогадів та свідчень колишніх в’язнів, а також готує розширення експозиції. Результатом роботи групи стало затвердження Ідеї Меморіалу, проекту концепції, проведення першого етапу міжнародного архітектурного конкурсу. Робочою групою напрацьовані першочергові заходи в рамках створення Меморіалу: організувати і провести фотофіксацію музейного приміщення та прилеглої території, провести історико-архітектурні дослідження та обстеження приміщень в’язниці, розробити зонування приміщення музею та прилеглої території, провести першочергові архітектурно-реставраційні, ексгумаційні роботи.

28 червня 2009 року відкрито перший етап експозиції Меморіалу «Тюрма на Лонцького», підготовленого Центром досліджень визвольного руху за підтримки Служби безпеки України. Після відкриття експозиції науковими співробітниками Центру розпочато регулярне проведення екскурсій щочетверга та за попереднім записом для екскурсійних груп.2 вересня 2009 р. була підписана угода про співпрацю у творенні Меморіалу «Тюрма на Лонцького» між Службою безпеки України, Львівською обласною радою, Українським Інститутом Національної Пам’яті та Центром досліджень визвольного руху. 17 вересня угоду підписав міський голова Львова Андрій Садовий. Для координації виконання угоди створено Наглядову раду, до складу якої, зокрема, ввійшли представники громадськості Ірина Калинець, Віра Лясковська, Іван Гель, Юрій Шухевич та Ярослав Дашкевич. 11 вересня за пропозицією громадськості та членів Наглядової Ради Директором Меморіалу «Тюрма на Лонцького» призначено Руслана Забілого, Директора Центру досліджень визвольного руху.

ПЕРШИЙ ЕТАП ЕКСПОЗИЦІЇ МЕМОРІАЛУ «ТЮРМА НА ЛОНЦЬКОГО»

Перший етап експозиції Меморіалу «Тюрма на Лонцького» має три сюжетні лінії: історія споруди, в’язничний побут та масові розстріли в кінці червня 1941 року. Вона розташована на першому поверсі. Вхід відкрито зі сторони вулиці Брюллова (колишня вул. Лонцького) – там, де він був у часи функціонування тюрми. До огляду підготовані – пропускний пункт, тюремні камери, кабінет слідчого, фотолабораторію та інші приміщення в’язничного побуту. Частину тюремних камер обладнано в експозиційні зали. В коридорах вмонтовано стенди, на якихподано історію будівлі, прізвища частини розстріляних в’язнів та тексти документів, які регламентували перебування в цій тюрмі у різні періоди.

Окремий експозиційний зал присвячено о. Миколі Хмільовському – Голові підпільної УГКЦ та членові УГВР, який свого часу перебував в тюрмі «на Лонцького». В цьому залі можна простежити життя та діяльність окремо взятого політв’язня тюрми «на Лонцького» крізь призму його кримінальної справи.

Основний акцент в експозиції поставлено на найкривавішу сторінку в історії тюрми – масові розстріли кінця червня 1941 року. В одному із залів демонструються кадри із кінохроніки, де зафіксовано стан тюрми після відходу радянських військ зі Львова в кінці червня 1941 року.

В іншому залі розміщені фотографії зроблені на території тюрми в цей період, а також тогочасні українські газети, які широко висвітлювали злочини комуністичного режиму. Серед тюремних камер, в яких відтворено умови в’язничного побуту на окрему увагу заслуговує т. зв. «камера смертників» – в ній в’язні очікували на виконання вироку, яким нерідко був розстріл.

З метою відтворення історичного тла найтрагічнішого періоду в історії «тюрми на Лонцького» – радянської окупації – в окремому залі представлені репродукції пропагандистських плакатів того часу, на фоні яких лунають записи пісень на кшталт «Широка моя страна родная». Цей зал демонструє різкий контраст офіційної пропаганди із реальним життям в СРСР – зокрема на прикладі умов перебування в тюрмі «на Лонцького».

В кінці експозиції, на фоні стели пам’яті закатованих в 1941 році, лунає «усна історія» – записи спогадів колишніх в’язнів .

Експозиція підготовлена співробітниками Центру досліджень визвольного руху за сприяння Служби безпеки України. Кошти для відкриття Меморіалу зібрані з пожертв львівської громади. Меморіал можна відвідати щодня з 10-00 до 18-00, крім середи. ЦДВР також проводить збір спогадів колишніх в’язнів тюрми «на Лонцького» та займається пошуком експонатів для розширення експозиції Меморіалу.

Всіх зацікавлених запрошуємо звертатись за тел.: 8 (032) 299 45 15 та через е-пошту Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. .

Докладніша інформація – на офіційній веб-сторінці Меморіалу: www.lonckoho.lviv.ua.