Про реформи і довіру ми говорили з Олегом Березюком, директоромдепартаменту «Адміністрація міського голови» Львівської міської ради.

Олег Раманович також предсталяє співорганізаторів нашого Форуму – Львівську міську раду

Отже, пане Олеже, як ви вважаєте, які реформи зараз найактуальніші у Львові?

Я би розпочав з довіри. Бо без довіри, взагалі ніякі реформи не відбуваються. Хіба що насильницьким способом. А це не те, що нам потрібно. Реформи, які здійснені насильницькою інтервенцією, як правило, не довговічні.

Довіра – це фундаментальна річ, яка будується роками, десятиліттями. І, на превеликий жаль, з довірою у нас, в Україні, біда!

А чому потрібна довіра, для того, щоб впроваджувати реформи? Тому що реформи це - ламання. Це зла-ма-ти і побудувати щось нове. Або частково щось зламати, а на доброму минулому побудувати щось нове. Це нове повинне бути ефективніше, краще для суспільства. І для того, щоб проводити реформу, потрібно мати довіру, знання. Не мати страху, що те, що я роблю, є обов’язково добрим, бо це велика відповідальність.

Наприклад, реформа поведінки з твердими побутовими відходами. Усі ми кожного дня продукуємо тверді побутові відходи. Що означає тут реформа? Це означає, що я, ви, і кожен з нас, львів’ян, повинен кожного дня купити замість одного – три сміттєві пакети. І прикладати відповідні зусилля. В один складати папір, в інший – пластик, в третій метал, а в четвертий органічні відходи. Скажіть, будь ласка, це може зробити хтось інший, окрім нас? Нііі.

Тобто, маючи довіру до себе, маючи довіру до того, що ми робимо, кожен з нас повинен цю реформу зробити.

Інша річ. Реформа транспорту.

Це реформа довіри. Якщо я їду трамваєм, то маю довіряти людині, яка їде машиною. І ця людина не зупиняється на трамвайній колії, тому що потрібно вибігти в магазин, а я в цей час стою в корку. Це реформа.

Без сумніву, ці реформи мають кимось створюватись. І найбільшим реформатором завжди була держава, вона має таку функцію - реформувати. І інституції, які подібні до держави, зокрема, Церква. Церква пережила декілька реформаторських подій, які зробили Її сильною. І Церква, на сьогоднішній день, жива у всьому світі.

Тому держава і місто взяли на себе цю функцію. З державою гірше, тому що довіри до держави у нас майже немає, у нас є тільки любов до держави.

З містом трошки краще. Уряд міста протягом останніх 4-5 років показав, що йому можна довіряти тому, що зробились кращими дороги, з’явилась вода 24 години на добу, стало світліше на вулицях. Мешканець міста бачить: декларації які хтось зробив, він їх виконав. Тож побудувалась щаблинка довіри.

І тепер, коли уряд міста "каже", що ми будемо переходити на іншу транспортну схему, де ви будете міняти трансферні квитки в автобусах, люди до цього ставляться з більшою довірою, хоча й з критикою. Вони переживають як це буде. Але уряд міста має шанси зробити такі реформи тому, що він вже трішки побудував систему довіри до себе.

Тепер мешканець має відповісти: сортувати сміття, купувати тролейбусні і трамвайні квитки, не смітити на вулицях, дбати про під’їзди.

Вимогливий мешканець - вимоглива влада. І навпаки.

Ми знаємо, що Адміністрація міського голови досліджує думку містян. Ви досліджували ступінь довіри львів'ян до влади?

Ми вимірюємо довіру до влади міста через довіру до міського голови. І, на сьогоднішній день, міський голова має стабільний рівень довіри мешканців в межах 50-53 відсотків. Це високий рівень довіри і достатній для того, щоб робити реформи. І тому, міський голова поставив на порядок денний досить такі серйозні реформи в місті.

Зокрема, реформи водопостачання, освітлення, транспорту (у місяці вересні ви вже відчуєте, що вона змінюється). Ще реформа поводження з твердими побутовими відходами. Містяни уже потрошки починають сортувати сміття. У школах впроваджують екологічні уроки, сортування сміття.

І ще одна річ, на яку налаштований міський голова, це - управління персоналом. Тобто пошуки талановитих людей і залучення їх до управляння містом. Це постійний і континуальний процес повинен пройти.

Маємо до Вас запитання як до лікаря-психіатра. Чи на часі медична реформа?

Вона не на часі. Вона вже волає про цей час.

Медицина у нас державна. Реформувати медицину повинні були б ще 20 років тому, запровадженням соціального страхування. Медицина бідна без нього, як церковна миша.

Тому що добра медицина, це коштовна медицина. Мешканець не може "нести" на собі всю коштовність цієї медицини, бо він не має грошей. Соціальне страхування принесло б ці кошти, які б зробили медицину якісною.

Теперішній уряд України проводить пілотні проекти в кількох областях щодо реформ в медицині. Те, що мені відомо, що реформи стосуються структури надання медичних послуг.

На превеликий жаль, я не чув у нас про реформи, які стосуються реформи фінансування медичних послуг.

Що робить місто для покращення медичного обслуговування?

Ми робимо те, що можемо. До Євро 2012 намагаємось вибрати гроші з бюджету України, щоб зробити нормальне прийомне відділення, сучасного рівня, в лікарні швидкої допомоги.

Ми закуповуємо якісні апарати, але це крапля в морі з того, що потрібно зробити.

У нас не правильна структура надавання послуг. Лікар і пацієнт – повинні бути двома незалежними інстанції, які повинні любити один одного для якісного результату. Тому, ми сподіваємося, що ця реформа якнайшвидше прийде, хоча, на сьогоднішній день, ознак швидкості реформи не спостерігається.