Журналіст, Інститут масової інформації

Виступ під час семінару-кафе "Свобода слова в Україні", 26 вересня 2012 року, УКУ

Журналістські стандарти і "джинса": як вижити у протистоянні правди та грошей

Недавно один тернопільський редактор сказав мені у приватній розмові, що за три місяці перед виборами на політичній «джинсі» вони заробляють на два наступні роки існування сайту. Здавалося б, треба радіти за колегу, який так успішно веде малий медіа-бізнес і не ставить собі запитання, як вижити у протистоянні правди та грошей.

Та мені стало сумно: за тих тернополян, які сподіваються на місцевих сайтах прочитати правду про місцевих політиків та олігархів, а також за колег-журналістів інших видань, що часто ризикують, пишучи свої журналістські розслідування.

Тому питання - чи є у нас, журналістів, можливість вибирати між правдою і грошима, між журналістськими стандартами і «джинсою» - це вже не питання фізичного існування медіа, це питання, що зараз стає на один щабель із боротьбою з корупцією в Україні нашій державі.

Громадська організація, в якій я працюю, Інститут масової інформації багато років займається моніторингом преси на предмет дотримання журналістських стандартів, і наші експерти відзначають сумну закономірність – перед виборами преса забуває про стандарти і суспільно-важливі теми. У 6 загальноукраїнських виданнях рівень політичної «джинси» зріс у 7 разів  - з 24 матеріалів у травні до 173 матеріалів у серпні. Цифри вражають! У газеті «Комсомольська правда в Україні» (наклад 132 тис.екз.) - 20% матеріалів від усіх з ознаками замовності ( за даними ІМІ),  у «Львівській газеті» (наклад 113 тис.екз.) - 61% від суспільно-важливих матеріалів з ознаками  замовності (за даними Прес-клубу ринкових реформ).

Якщо уважно проаналізувати графік  Динаміка рівня політичної «джинси», то помітно тенденцію: чим більший наклад видання – тим більша кількість замовних матеріалів. І висновок очевидний: «джинсою» годують простих українців, щоб вони не мали інформації для роздумів про реальний стан нашої політики та економіки.

І навіть респектабельні видання у період виборів не можуть встояти перед спокусою розмістити замовні матеріали не маркуючи їх відповідно до Закону « Про рекламу» (ст. 1,5,7,9)  «реклама» чи «на правах реклами».

Таку редакційну політику редактори видань пояснюють просто: «власник вимагає прибутків». А рівень суспільної відповідальності власників медіа залишається в Україні на вкрай низькому рівні. Особливо яскраво це видно на екранах наших телеканалів, у випусках новин.

Що може у такому випадки зробити журналіст?

Простої відповіді не це питання, мабуть, не існує. Але є перевірений спосіб, який може допомогти зберегти журналістську честь і часом навіть життя. Це - дотримання журналістських стандартів у власних матеріалах.

Такими засадничими стандартами є:

неупередженість і небайдужість,

баланс думок і точок зору,

оперативність,

достовірність (посилання на джерела),

відокремлення фактів від коментарів,

точність,

повнота представлення фактів та інформації.

Навіть для журналістського матеріалу формату «новини» важливо, щоб він був максимально повним. Точка зору опонента, думка експерта, історії питання – допоможуть зробити новину якісною.

Якщо журналіст у своїй професійній діяльності керуватиметься цими стандартами, то редактору/власнику медіа буде значно важче звільнити його з роботи, а медіа-юристам значно легше відстояти інтереси такого журналіста в суді у разі звільнення.

Повертаючись до мого тернопільського колеги, хочу сказати одне: через два роки після чергових виборів життя триватиме, питання лише в одному – чи зміниться його якість, якщо ми продаватимемо наші цінності?