Доктор філософії, директор корпорації HQS Consulting Services, м. Вінніпег, Канада

Виступ під час Семінару-обміну "Міжнародний та вітчизняний досвід міжсекторального партнерства, 5 ЕСТ, 26 вересня 2012 року

Думки  щодо мікрокредитування

Дякую вам за гарні слова привітання! Слава Ісусу Христу! Доброго ранку пані та панове!

Я вірю, що ця конференція робить хорошу та велику справу і я знову маю честь бути серед вас під час 5 Екуменічного соціального тижня. Коли я був тут минулого року, мені було дуже приємно зустрітись з Марією Новак та дізнатись про мікрокредитування та її чудову роботу по всьому світу. Я також мав велику честь бути запрошеним Мар’яною Соха на візит до «Оселі», організації, що турбується про безпритульних людей тут у Львові. Там я зустрів декілька дуже відданих людей,  включаючи директора «Оселі» Олесю Саноцьку. Їхня робота в допомозі людям цього чудового міста гідна захоплення і безсумнівно є роботою Бога. Кажуть, що ми заробляємо собі на життя, заробляючи гроші. Однак також кажуть, що наше життя твориться з того, що ми віддаємо. На жаль, інколи ми настільки зайняті роботою і зароблянням грошей, що забуваємо творити це життя для себе. Ми забуваємо про роботу Бога. Ми забуваємо турбуватись про інших в цьому світі. Марія Новак та працівники «Оселі» не забули про потреби інших і вони тихо нагадують нам, що ми теж не маємо про це забувати. Вони не вказують пальцем, вони не ганьблять нас, не ставлять в незручне становище, вони просто, роблячи свою добру роботу, нагадують нам про інших. Проводячи час з кожним з них, мені спало на думку, що ці добрі люди могли б зібратися разом і спільними зусиллями робити дійсно великі речі. Мені спало на думку, що ці добрі люди могли зібратися разом, щоб зробити щось значно важливіше. Те, що вони могли б зробити набагато більше, ніж бути залученим в процес давання, значно більше!

Дозвольте пояснити, що я маю на увазі. Анна Ізабель Річі написала в 1880р. роман під назвою «Місіс Даймонд», де є такі слова: «якщо ти даш чоловіку рибину він буде голодним вже за годину; якщо ти навчиш його як спіймати рибину, ти зробиш йому послугу». Ми часто чуємо це перефразовано наступним чином…“Якщо ви дасьте людині рибу, вона буде сита день, а якщо навчите як спіймати рибу, вона буде сита все життя.” Без сумніву, важливо дати людині рибину, нагодувати його чи її і на день. Нагодувати людей, дати їм притулок, підтримати їх, це хороші речі, які варто робити! Але підтримку для чого? Сили, просто щоб вони продовжували бути такими якими вони є? Чи сили рухатися далі до більших речей? Сили, щоб знайти місце в нашому суспільстві, поряд з нами, а не нижче нас? Не потребувати завжди милостині від нас, хоч і даної добровільно та з добрими намірами. Ні…благодійність має робити щось більше аніж лише давати рибу, хоч це і є чудово. В процесі мікрокредитування ми шукаємо засобів як навчити людей риболовлі допомагаючи людям знову віднайти себе, зайняти рівноправне місце серед нас. Допомагаючи людям…бути гордими та здатними, компетентними та залученими. Допомагаючи людям…бути частиною спільноти, яка цінує їх, визнає як значних учасників і важливий елемент нашого суспільства. Можна сказати, що у навчанні людей прогодувати себе, ми знаходимо спосіб як нагодувати їхні душі, їхній дух і що найбільш важливо, зробити їх повноправними членами нашого суспільства. Колись Зігмунд Фрейд сказав, що є дві речі, які нам потрібні, щоб жити повноцінним життям, щоб зустріти наступний день, щодня вдихати свіже повітря і відчувати тепло сонця на обличчі, щоб зустріти день впевнено та радісно. Є дві речі, які ми повинні знати: що ми робимо значний внесок і ми є важливими учасниками соціального процесу, впевненні у власній цінності як людини і у свому місці у суспільстві. Фрейд сказав наступне, є дві речі, які ми маємо знати як робити, перша – любити і друга – працювати. Мені була добре зрозуміла потреба знати як любити і бути коханим. Але працювати? Це збентежило мене поки я не прочитав далі. Фрейд говорив наступне... завдяки нашій роботі ми стаємо цінними для  нашого суспільства. Цінуватися нашою громадою означає, що про тебе дбають, тебе цінують, потребують і тому захищають та підтримують. Базове поняття здобичі та хижака пояснило мені важливість «роботи та свого внеску». Коли вовк нападає на отару овець, він не хапає першу яка попадеться. Ні, він вбігає в стадо і змушує його розбігатися. І неминуче, одна з цих овець відділиться від отари, і тоді, як ми всі знаємо, ця вівця стане здобиччю з великим ризиком ще й стати обідом. Ті, що тримаються разом, мають більше шансів вижити і успішно жити далі. Таким чином, можна стверджувати, що ми як людські істоти, маємо споконвічну потребу бути частиною групи, частиною суспільства. В тій мірі наскільки ми віддалені від повноцінного залучення в соціальний процес, можна стверджувати, що ми ризикуємо тим, що наше існування опиняється під загрозою. Проте цікаво також відзначити, що коли стадо зменшується і стає все меншим, кожен його член стає все більш вразливим. Щоб захистити кожного члена стада, потрібно захистити саме стадо. Отже, людям потрібно відчувати себе частиною групи, що їх поважають та цінують, що вони в безпеці та захищені. Ми захищені тим, яку цінність ми складаємо для суспільства та яке місце ми займаємо в ньому…в тій мірі, який внесок ми робимо в суспільство. Навчаючи інших риболовити, працювати ми даємо їм можливість вносити свою частку та знайти своє місце серед нас. Вони стають нашими сусідами, нашими друзями. Таке давання є значно важливішим аніж просто дати рибу.

Карітас або благодійність це те, що розглядається як один з варіантів, як питання вибору. Щось добре ми робимо для «іншого», для потребуючого. Однак в багатьох культурах карітас або благодійність розглядається дещо по іншому. Наприклад, в єврейській традиції tzedeke – ділитися означає mitzvah – заповідь, вимога яка повинна виконуватися. Цікаво, що слово tzedeke походить від слова справедливість або чесність. Заповіддю є не тільки сам акт того, що ми ділимося…щоб вважатися доброю, справедливою та чесною людиною потрібно ділитися. Отже, щоб бути справедливим та чесним, повністю людяним ми мусимо мати або знайти можливість зробити світ дещо більш чесним, дещо справедливішим, дещо турботливішим. В процесі давання, ми , що даємо, отримуємо дар. Ми стаємо сповненими нашою людяністю, більш доповнені в нашій людськості. Мікрокредит дає нам можливість стати більш цілісними в нашій гуманності, стаючи чесними та справедливими в нашому житті. В акті благодійності є інший дар, це ще один дар. Цей дарунок це міцніше суспільство, таке, що може витримати всі незгоди, зарадити всім викликам тому, що воно має прихильність та підтримку всіх його членів. Сильне суспільство, це те, де всі повністю залучені та роблять свій внесок. І завдяки цій силі, твориться безпечніше та значно продуктивніше суспільство! Мікрокредит дає нам всім можливість зібратися разом і зробити істотні зміни.  Навчити людей риболовити, стати функціональними та ефективними частками нашого суспільства. І роблячи це…ми стаємо більш людяними та в безпеці, сильнішими та більш ефективними як спільнота. Дозвольте мені подякувати пані Новак за її готовність поділитися своїм досвідом тут в Україні при розробці мікрокредитування і також дозвольте висловити подяку працівникам «Оселі», особливо Олесі Саноцькій та Мар’яні Соха за їхнє бажання прцювати з цим проектом, і, нарешті, хочу подякувати Др.Ніні Гайдук, за сміливість працювати з цим проектом тут в Україні. Сьогодні ми матимемо можливість почути всіх цих людей. І зараз я б хотів запросити Марію Новак поділитися своїм досвідом мікрокредитування в інших країнах, так само як і своїми думками щодо того, як краще реалізувати цей спільний проект тут в Україні і, напевно, про те на якому етапі ми зараз знаходимося.