12005 рік ООН проголосила роком мікрокредитування (фінансова технологія боротьби з бідністю, що починається з Бангладешу, оскільки виходець цієї країни Мухамед Юнус розробив концепцію мікрокредитування). Основна ідея проекту полягає у наданні кредитів невеликого розміру громадянам або підприємцям, які не мають достатньо коштів та не можуть претендувати на звичайні банківські кредити.  Мікрокредитування дає можливість бідним людям стати мікропідприємцями та покращити своє матеріальне становище. Останнім часом такий підхід активно використовують у розвинених країнах світу. А минулого року учасники Екуменічного соціального тижня зініціювали створення групи, яка розробила проект щодо розвитку мікрокредитування в Україні. Більше про цю ініціативу розповіла партнер проекту, виконавчий директор Львівської міської громадської організації «Спільнота взаємодопомоги «Оселя» Олеся Саноцька.

Нова держава, нові  правила. Україна намагається перейти від тоталітаризму до демократії, і значна частина політичних діячів уже впевнено твердять, що наша країна демократична.Але чи це так? Про сучасну демократію в Україні та можливість її становлення ми поцікавилися у відомого письменника, публіциста, філософа, у минулому – дисидента, проректора Українського католицького університету – Мирослава Мариновича.

– Пане, Мирославе, дайте оцінку теперішньому стану демократії в Україні.

– Те, що тепер є – це «шмаття» демократії. Якщо порівнювати теперішній час із  радянським періодом, то, звичайно, певні ознаки демократії є. Тепер Ви можете спокійно брати інтерв’ю, в радянський час на це потрібно було зважитися, адже це був ризик або серйозних неприємностей, або заслання в табори. У цьому сенсі, без сумніву, рівень свободи є в Україні, але демократія – це порядок, демократія – це закон, це верховенство права. У нас же жодного верховенства права в країна немає, у нас імітація права, імітація Верховного Суду України. Чому імітація? Оскільки Верховний Суд чи то Конституційний приймає таке рішення, що стосується ще часів президентства Кучми, що його третій термін буде вважатися другим терміном, то це сміх на увесь світ. Я думаю, що брутальною імітацією правосуддя є всі оті судилища, що тепер відбуваються в Україні, тому в такому сенсі у нас немає демократії. Офіційно це називається «регульована демократія», «керована». Цей

термін з Росії пішов – «управляемая демократия».

– Чи існує для Вас певна модель, чи то концепція, демократії в Україні?

–  Демократія, для мене, це гармонія між різними сегментами суспільства. Це спосіб управління, який забезпечує кожному сегментові, котрий висловлює певну грань національної ідеї, національного єства, право на висловлювання і право на те, щоби бути почутим. Тобто це є доступ до того, що на Заході називають «decision making»,  тобто прийняття рішень. Якщо це є, тоді є демократія. У нас може бути хоч десять разів названий парламент демократичного скликання, але, якщо влада принципово не хоче чути опозицію, то це означає, немає демократії взагалі.

– У Вашій авторській книзі «Українська ідеологія і християнство або поки гарцюють кольорові коні Апокаліпсису» Ви стверджуєте, що у світі коні Апокаліпсису вже гарцюють і вони мають певні символічні кольори. Чи гарцюють коні Апокаліпсису вже в Україні і якого вони кольору?