DSC 4351Сьогодні Україна продовжує залишатися країною-експортером робочої сили. Ми всі говоримо про ієрархію мотивів, які зумовлюють поїздки за кордон. Але мало коли згадуємо тих, яким нікому прочитати казку, нікому обійняти і побажати доброї ночі, нікому витерти дитячі сльози… Так, ми забуваємо про наслідки трудової міграції для так званих «соціальних сиріт», яким жодна валюта світу не замінить батьківського виховання. Поспілкувавшись про проблему жіночої міграції з професором Франкфуртського університету імені Йогана Вольфганга Гете Гельмою Лутц, я помітила дещо несправедливий погляд людей Заходу на наслідки заробітків для сімей країн Східної та Центральної Європи. Отож про життя «соціальних сиріт», наслідки жіночої трудової міграції та майбутнє інституту сім’ї у часі мобільності – в інтерв’ю з дослідницею міграції в Європі Гельмою Лутц.

В Україні дітей, яких залишили батьки у пошуках кращого життя, ми називаємо «соціальними сиротами». Чи правильне таке визначення?

- «Соціальні сироти» – це обманливий і неправильний термін. Спочатку його використовували для безпритульних дітей, а вже потім – для дітей мігрантів. Засоби масової інформації підхопили таке визначення, і воно мало величезний вплив на сприйняття міграції. Цей термін призвів до «моральної паніки». Він зовсім неправильний, бо ці діти мають, принаймні, когось одного із батьків – маму чи тата, хто дбає про них. Матері спілкуються зі своїми дітьми через Skype або телефонний зв’язок. Водночас діти не залишаються без турботи бабусь чи інших членів сім’ї, інколи татів. Загалом фізична відсутність матері не дає права називати її дитину «сиротою».

 

Пані Гельмо, якими Ви бачите трудових мігрантів: інвесторами у національні економіки чи безвідповідальними батьками?

- Мігранти є наймобільнішою і найактивнішою частиною населення. Зрозуміло, люди мігрують, тому що ситуація у їхній рідній країні нестерпна, тому що нема роботи, а є корупція і політична нестабільність, переслідування меншості. Ці люди хочуть забезпечувати свої сім’ї та своє життя, вони хочуть будувати майбутнє, в той час, коли країна нездатна це зробити. Мігранти надсилають гроші додому, їхні грошові перекази становлять значну частину національного доходу (в Україні підраховують приблизно 15 %). Тому, як бачимо, багато мігрантів інвестують не тільки у майбутнє їхніх дітей, а й у майбутнє країни.

Що Ви розумієте під поняттям «добре материнство»?

- Значення поняття «добре материнство» змінювалося з плином часу. У буржуазних і демократичних сім’ях XIX ст. добра мати не повинна була годувати грудьми своїх дітей, тому що годувальниці робили це за неї. Вона не повинна була бути з дітьми весь час, тому що були няньки і гувернантки. У ХХ і ХХІ ст. все змінилося: тепер психологи і педагоги розповідають матерям, що біологічна мама є однією і єдиною «доброю матір’ю», і будь-яка сурогатна чи «інша мати» заперечує категорію доброго материнства. У соціологічних дослідженнях ми розрізняємо «догляд за кимось» і «турботу про когось», а це означає, що добре материнство має подвійне значення: догляд за кимось (у фізичній близькості) є так само добрим, як турбота про когось (транснаціональне материнство здалеку, домовленість про заміну, переказ грошей, контакт з дітьми).

Наскільки важливою, на Вашу думку, для становлення дітей як особистостей є потреба фізичної близькості між матір’ю та дитиною?

- Що ми бачимо у дослідженні дітей матерів-мігранток?.. У тих випадках, де є стабільний механізм заміни під час їхньої відсутності і відповідальний догляд, діти можуть розвиватися позитивно і стати зрілими дорослими. Але якщо догляд заміни не працює чи є нестабільним, або діти зазнають насильства, то тоді дитина розвивається з психологічними проблемами. В сім’ях мігрантів діти часто беруть на себе сімейні обов’язки у ранньому віці, що може мати як позитивні (рання незалежність), так і негативні наслідки (коли вони упускають свою освіту через велику кількість побутових завдань вдома).

Чи позначиться відчуження матерів-мігрантів на національній ідентичності дитини? Коли нема батьків, хто має прив’язати дітям любов до краю?

- Любов до країни не є незалежною від того, як ця країна ставиться до своїх громадян і дбає про них. Якщо такої турботи немає, то чому люди повинні любити цю державу? Ми знаємо, однак, з багатьох досліджень, що більшість мігрантів залишаються лояльними до батьківщини – іноді впродовж поколінь, навіть якщо діти й онуки не народилися в цій країні. Той факт, що їх не завжди приймають у чужих країнах, також сприяє лояльності до рідної землі.

Якими ж є соціальні наслідки жіночої трудової міграції?

- Насамперед сім’ї з жіночою міграцією економічно сильніші від інших сімей. Більше того, матері навчаються нових речей за кордоном і стають культурними новаторами, вони вводять нові ідеї та цінності, які можуть бути корисними для суспільства. Ідея, з якою виступає багато політиків та експертів, про те, що матерям потрібно просто повернутися додому, є нереалістичною. Багато сімей залежать від грошових переказів жінок-мігранток. Деякі жінки можуть повернутися і почати власний бізнес чи знайти роботу – але таке трапляється тільки у ситуаціях, коли рідне суспільство здатне змінити обставини життя і створити нові можливості для них.

Багато жінок є транснаціональними мігрантами, що означає, що вони здійснюють регулярні поїздки на роботу між двома країнами впродовж тривалого часу. Це має позитивний вплив, але також може передбачати і негативні наслідки, якщо люди, які залишаються в Україні, «таврують» їх і усувають із суспільних відносин. У Філіппінах жінок-мігрантів оцінюють як «героїв нації», дбають про їхню соціальну безпеку, вчителі підтримують виховання їхніх дітей… Таке ставлення до мігрантів відсутнє не тільки в Україні, а й у всіх країнах Східної та Центральної Європи, де, натомість, жінки-мігрантки є звинувачені й осоромлені, що дуже несправедливо.

Чи задумувались Ви над тим, яким є майбутнє сім’ї як інституту у часі міграції і мобільності?

- Міграційні рухи – це глобальний феномен, вони не зупиняються навіть тоді, коли кордони стають непроникними і міграційна політика є обмежувальною. Нашим суспільствам потрібно зрозуміти, що ми живемо у глобалізованому світі, де існує потік не тільки грошей чи товарів, а й людей. Ми пов’язані одне з одним через національні кордони і поза ними. Національна держава як контейнер більше не працює, і у тривалій перспективі транснаціональні і мобільні сім’ї будуть лише множитись. Заплющувати на це очі – не допоможе. Наші суспільства повинні швидше підготувати і підтримувати такий новий тип сім’ї.

Розмовляла Марта Плішило

http://dukhovnist.in.ua/uk/dukhovna-demokratiya/572-mihranty-investuiut-ne-tilky-u-maibutnie-ikhnikh-ditei-a-i-u-maibutnie-krainy-helma-lutts