Благодійна організація "Коммунікантес", Тилбугр, Нідерланди

Семінар Українського християнського академічного товариства (УХАТ) "Пам'ять, історія, ідентичність".

2 жовтня

ХРИСТОС І ХРИСТИЯНСЬКА ВІРА - УНІВЕРСАЛЬНІ, НЕ ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ ШТУЧНИМИ КОРДОНАМИ

Вступ

Коли мене запросили представити коротку лекцію на цій зустрічі, мені сказали, що ми будемообговорювати питання: чи Євромайдан зблизив єдність церквов. Цікаве і складне питання. Дуже пов’язане з нашим розумінням динаміки між Христом, вірою, Церквою, вірними з одногобоку, із культурою, секуляризованим світом, в яких християни живуть, з другого боку.

Христос у культурі.Роздумуючи над питанням: чи дійсно Євромайдан підштовхнув вперед можливу церковну унію, пригадую собі статтю українського греко-католицького священика в швейцарському релігійному часописі Religion in der Gesellschaft in Ost und West. Йшлося проКиївську Русь і церкви в Україні.

На жаль, я загубив той номер, так що не можу дослівно процитувати, але добре пам'ятаювраження, яке він справив на мене. Великий наголос, поставлений на українському аспектіхристиянства в Україні, змусив мене думати: “Ей, Церква Христова не почалася в дев’ятомустолітті на території сучасної України. Безумовно ні, вона заснувалася десь приблизно втридцятих роках по Христі в Єрусалимі”.Якщо ми говоримо про українську церкву або про церковну уню в Україні, ми мусимопам’ятати, що прикметник «український» підкреслює лише певні, несуттєві аспекти ХристовоїЦеркви. Насправді, це відноситься до групи людей (християн, віруючих і невіруючих) збільш-менш тими самими культурними коренями. Цей прикметник позначає стиль, моду,манеру, спосіб діяльності.

В понятті церква прикметник «українська» вказує на конкретну практику, мову, спів, мистецтво,обряди, звичаї, церковну архітектуру і так далі. Вони – історично нарощені атрибути, в якихвтілилася Христова Церква. Вони важливі, але недостатні і завжди відкриті для обговорення ізміни.

Думаючи про це, я не міг позбутися враження, що церкви та церковні громади, які не належатьдо православної традиції якось виключені з цього об'єднуючого процесу. Звичайно, не маюсумнівів, що церкви, православної традиції, бачуть себе братами і сестрами у Христі, але вонияк і раніше не є частиною об’єднуючого процесу. Тому дозвольте мені запитати вас: хіба цезаконно відмахнутися від них, коли мова йде про глибше значення Євромайдану?Де недомінантні конфесії вписуються в релігійно-національну картину? І якщо вони невписуються, то чому ні? Через відсутність у них українців? Чи вони виключені лише черезпрагматичні або через більш фундаментальні причини?

Христос понад культуру.Тепер я хочу повернутися до нашого питання: чи Євромайданзблизив єдність церков? Нема сумніву, що церкви мали місце на Євромайдані, і я пишаюся, що ми маємо видатних священиків Євромайдану, наприклад співдоповідача отеця Михайла Димида. Однак думаю, що досить складно обговорити те, що зробив Євромайдан длязближення церковної унії. Звичайно, не важко собі уявити, наприклад, що досвід Євромайдану мав величезну мотивацію та захоплюючий вплив на багатьох людей, на багатьох рівнях життя, включно церкви та вірних.

Я сам відчув велике хвилювання. Хто б міг очікувати, що в першу чергу відбудитьсяЄвромайдан? Проте, і це серйозніша справа, якщо я намагаюся відповісти на наше питання – чи дійсноЄвромайдан зблизив церковну унію – з не-практичної точки зору, я маю на увазі, збогословської точки зору, моє бачення стає досить розмитим. Ось наприклад, я не бачу, якЄвромайдан може продовжувати далі зближувати церковну унію.
На богословському рівні речі залишилися такими самими. Якщо ми говоримо про церковну
унію або богословський екуменізм, ми мусимо залишити хвилювання й емоції. Мусимопоставити собі ті питання, які б ми поставили собі до Євромайдану і які будемо ставити собі йзавтра: що хоче Христос від нас, що він просить нас робити, якими він хоче нас бачити?Відповіді прості і зрозумілі, але далеко не без ускладнень. Бог хоче, щоб ми були братами ісестрами у Христі. Христос хоче, щоб ми стали світлом у цьому світі, тобто, до євангелізації, активно сприяючи реформуванню in capite et in membris суспільства, вкладаючи свій внесок у просте та справедливе суспільство, в якому людська особистість процвітає в повній мірі.

Доречі, ще раз українськість українського суспільства – випадкова, неважлива. Справедливість ічесність, натхненні християнством, виходять далеко за межі національних антропогеннихкордонів і спрямовані на загал. Ці досить прості думки, можливо, розчаровуючі, породжуютьбагато нових питань, на які не так легко знайти відповідь...Коли Церква дійсно заслуговує називатися "Церквою"? Які характеристики істинної Церкви?Наскільки еластична наша християнська любов і терпеливість можуть бути з партнерами, якіповерхнево відносяться до екуменізму? Чи повинні ми прощати сім разів по сімдесять тих, хтодіє з опортуністичних мотивів або хто, здавалося б, все одно, трохи за єдність Церкви? І якзменшити число віруючих, що не дотягують до норм і правил Церкви?

Світло в світі. Більше того, місія і обов'язок стати вісниками світла в світі темряви вимагають щирості й хвилинку критики того, якою має бути світська Україна і яка роль церков у цьому. Церкви не повинні утримуватися від самокритики. В першу чергу, тому що самі церкви аж ніяк не уникають біди українського суспільства, наприклад, корупції, ухилення від сплати податків, продажі релігійних офісів, зловживання засобами, грошима, владою і так далі. Як самі церкви будуть реформуватися? І чи дійсно вони готові це зробити? Якщо ми хочемо обговорити світськість, роль церков і церковну єдність, то розуміння іпроникливість необхідні. Такий (нескінченний) процес пошуку істини є загальною подорожжю,про яку згадував французький священик Гіацинт у свєму зверненні у вівторок 30 вересня, коливін обговорював думки папи Франциска про екуменізм. Коли ми подорожуємо разом від А до Я через Б, В, Г і так далі, ми творимо єдність у різноманітті. Євромайдан не дав відповідь на ці питання – він просто поставити знак запитання надмайбутнім України. Досвід Євромайдану, на мій погляд, більше надихає щиро йти шляхом до церквної єдності, накреслити й уявити собі майбутнє України, а також роль церков у ньому. Конкретніше: вийти за рамки обмеження Христа до українського питання, зайнятися самокритикою, очищенням і загальним пошуком істини.

Застереження. Ми повинні просуватися з особливою обережністю, якщо хочемо підняти ефемерні та важливі історичні події до рівня божественного втручання. Це, до речі, чому я наголошував на Христовій Церкві в українському строї – накладання культури на Христа єєрессю.Однак тут є реальна проблема. Беручи натхнення з невеликої книги Христос і культура (1951), американського богослова Річарда Нибурга, я хочу окреслити цю проблему таким чином: церква, яка дуже схожа на національну культуру й яка хоче визначитися як національна церква, повинна критично оцінити ці вимоги і створити достатній простір і можливості всередині свого тіла, щоб критично оцінити такі подібності та визначення. Якщо церкви критично не дивляться на себе, то вони будуть раніше чи пізніше значнокомпрометуватися. Так само як і робили християнські церкви під час першої та другої світовихвоєн, про що нам нагадав професор Грем Уорд лише кілька днів тому, і що російськаправославна церква робить прямо зараз. 

Зрештою, давайте не будемо обманювати себе. Це реальна небезпека для всіх церков, для всіхвіруючих і для всіх людей. Завжди і при будь-яких обставинах, ми такі ж недосконалі люди як і вминулому і з такими самими недоліками.

Коротенько:

1. Христос і християнська віра універсальні, непов'язані з антропогенними кордонами.

2. Вони – скарби, довірені нам.

3. Ми не можемо формувати ці скарби відповідно до нашої вільної волі.

4. Християнська віра принесена в Україну, але тут не придумана. Христос і культура можутьблагополучно зустрітися і змішатися, але перший зберігає свою перевагу передостанньою.

5. Отже, прикметник «український» підкреслює лише конкретні, несуттєві аспекти ХристовоїЦеркви.

6. Майбутнє Христової Церкви в Україні і майбутнє України як нації не креслення, які церквичи політики можуть витягнути із скрині, а потім реалізувати. Майбутнє – небезпечна подорож, де єдність і різноманітність в даний час відтворені в нескінченному процесі і де необхідні розуміння і проникливість.

7. Церкви повинні піддавати знову і знову свої прикметники критичній оцінці.