Шеф-редактор Lb.ua

Круглий стіл «Місія в професії: відповідальність журналіста перед суспільством»

30 вересня

 "Особливості роботи Iнтернет-ЗМІ в умовах неоголошеної війни"

Загальновідома формула: сучасний світ швидко змінюється. Її справедливість українці цілком усвідомили за останній рік.
Дзеркалом цих змін значною мірою є ЗМІ. Особливо інтернет-ЗМІ, як найбільш сучасні та оперативні.
Загальна тема нашої дискусії: «Місія в професії: відповідальність журналіста перед суспільством». Сьогодні я говоритиму про особливості роботи інтернет-ЗМІ в умовах неоголошеної війни.
Чому саме інтернет-ЗМІ?
По-перше, тому, що для більшості активних українців наразі саме вони є основним джерелом інформації.
По-друге, тому, що все, що я скажу, ґрунтується на засадах повсякденного журналістського та редакторського досвіду. Відтак, це не має «відриву» від реального життя.
Далі – сім коротких правил роботи інтернет-ЗМІ в нинішній період, що їх сформулювало саме життя та щоденний практичний досвід.
1. Ретельно добирати джерела інформації
Стрічки новин більшості великих інтернет-ЗМІ формуються плюс-мінус однаково. Менша частина – власний, ексклюзивний контент, більша – загальнодоступна офіційна інформація та повідомлення інформагентств. Ще одне джерело – новини з соціальних ЗМІ, зокрема Фейсбуку та Твіттеру.
Розберемо детальніше:
- Щодо роботи з ексклюзивним контентом в умовах війни діють майже ті самі правила, що і у мирний час. З тією відмінністю, що значно зростає рівень відповідальності – від точності формулювань може залежати людське життя, а то й не одне. Золоте правило: одне джерело – добре, три – краще. Кожна літера має бути ретельно перевірена;
- Здавалось би: немає підстав сумніватися в достовірності тексту, який бачиш на сторінці поважного інформаційного агентства. Припустимо, цей текст – інтерв’ю відомого політика, з якого ти можеш зробити пару новин для своєї стрічки. Однак підстави сумніватися є завжди. Епоха Віктора Януковича нагадала цей урок тим, хто його забув. Хрестоматійний приклад – сфальсифіковані інтерв’ю тогочасних опозиціонерів, які просто «пачками» друкували не тільки сайти - «зливні бачки», але й авторитетні агентства. Як виявилося, «фейковими» були не просто окремі фрази, а самі інтерв’ю – від початку до кінця;
- На відміну від професійних журналістів, блогери та дописувачі соцмереж не несуть відповідальності перед читачами. Їх контент може бути корисним, коли йдеться про свідчення очевидців (якщо вони дійсно є такими), особливо фото та відео, однак варто бути обережними із їх оціночними судженнями. Сумнівно, що їх можна сприймати як «експертні».

2. Окреслити коло експертів
До слова про експертів. З початком подій в Криму виявилося, що «військовими експертами» називають себе люди, яких раніше важко було в цьому запідозрити. Логічно, значущість їх «оцінок» - питання риторичне.
Кожна редакція має самостійно визначитися, думка кого саме дійсно важлива та цікава для їх читачів.
3. Дотримуватися стандартів у подачі та оформленні матеріалів.
Перш за все йдеться про заголовки. Звісно, кричущий заголовок приверне увагу. Відтак збільшить кількість «лайків» та перепостів. Однак заголовок завжди має відповідати суті викладеного в новині. Це – аксіома, яку не відмінить навіть гонитва за дешевою популярністю.
4. Окреслити коло закордонних ЗМІ, які варто цитувати.
Думаю, зрозуміло, що «Russia today», «Life news», телеканал «Россия» та інші подібні не можуть бути джерелом інформації не тільки для українських, але для будь-яких ЗМІ, що себе поважають.
5. Знижувати градус ненависті.
Як часто вам зустрічаються матеріали штибу «біженці зі сходу – нероби й негідники», «поки ми годуємо їх жінок і дітей, їх чоловіки вбивають наших»? Це лише один із прикладів. Звісно, дражлива тема біженців, вимушених переселенців, інші подібні теми повинні всебічно висвітлюватися в ЗМІ. Але тут, як і при висвітленні інших подібних дражливих тем, необхідно дотримуватися балансу, пильнувати передовсім толерантність. В українському суспільстві сьогодні і так вистачає факторів, що його розколюють, працюють на протиставлення, на антагонізм. Не варто до цього долучатися. «Не нашкодити», - важливе правило.
6. Не нагнітати істерику
Скільки разів за часів Майдану вам траплялися заголовки на кшталт «Терміново! Влада вже точно вводить комендантську годину», «Військову техніку стягнуто в центр Києва»? Скільки блогів та текстів - часто авторства відомих людей – на тему «все пропало» ви пам’ятаєте?
Очевидно чимало. Звісно, ми виходимо з того, що будь-який автор, особливо якщо він є постійним дописувачем вашого видання, має право на вільне вираження своєї позиції та особистої думки. Проте в умовах війни важливо, щоб це не грало на руку ворогу. Наразі не йдеться про цензуру, швидше – збалансовану редакційну політику, індивідуальну роботу редакторів з авторами. Виданню важливо повно та всебічно подавати своїм читачам максимум інформації, а висновки, в тому числі – емоційні, читачі здатні зробити самі.
7. Сприяти становленню громадянського суспільства
За рік, що минув, українська журналістика стала значно більш соціально відповідальною, ніж була раніше. Від початку Майдану громадянське суспільство, що ґрунтується на самоорганізації та взаємодопомозі, вступило у фазу активної розбудови та становлення. ЗМІ, особливо електронні, сприяли налагодженню комунікації між всіма учасниками громадянського діалогу.
Яскраве тому підтвердження – розвиток волонтерського руху, що набув значних масштабів вже у воєнний період. «Зворотній» зв’язок волонтерів з їх добровільними помічниками часто забезпечували електронні ЗМІ, що мають аудиторію більшу, аніж найбільш популярний блогер. Вочевидь, сприяння налагодженню горизонтальних ініціатив всередині громадянського суспільства є одним із обов’язків ЗМІ нового типу. Також – складовою їх відповідальності перед читачами.