Радник Президента України

Академічна конференція "Відповідальність християнина у сучасному суспільстві"

29 вересня

«Актуальні аспекти забезпечення принципу верховенства права та екуменізму на сучасному етапі розвитку України»

У складні часи суспільних трансформацій, особливо тоді, коли розвиток суспільства і держави здійснюється революційним шляхом, як ніколи актуальними постають питання, пов'язані з сутністю ідеологічних і духовних цінностей, християнських принципів моралі, віри, які повинні лежати в основі цих процесів, бути їх рушійною силою.
Мені видається, що у цьому контексті для України надзвичайно важливо, щоб принцип верховенства права, як правова категорія, як основне демократичне ціннісне надбання людства упродовж тисячоліть і століть, починаючи з античних часів до теперішнього часу став правовою реальністю, основою суспільних і державотворчих процесів. З другого боку, усі суспільні перетворення вимагають об'єднання зусиль і віри. Іншими словами, побудова майбутнього завжди повинна ґрунтуватися на засадах справедливості, поваги до людської гідності, свободи, солідарності, демократії, толерантності, рівності у всіх сферах і вимірах. Тільки усвідомлене об'єднання, що ґрунтується на різноманітті дало у свій час справжню формулу об'єднання Європи і існування її у системі миру і безпеки майже 70 років…
Я глибоко переконана, що лише принцип верховенства права ті культура толерантності, солідарності, об'єднання на основі віри у християнські цінності дадуть можливість Україні пройти крізь складні випробування у боротьбі за свій суверенітет, незалежність, а також у відбудові справжньої європейської держави, що ґрунтується на захисті і гарантуванні прав людини, демократії, насамперед парламентській і демократії участі на місцях, свободі.
Торкаючись понять "верховенство права" та "екуменізму", то, як відомо, нині у суспільних науках відсутнє єдине розуміння як одного, так і іншого поняття. Думаю, немає сенсу переповідати науково-теоретичні підходи до аналізу та гносеології понять. Зауважу лише, що Конституція України була прийнята як суспільно-політичний договір з усвідомленням відповідальності перед Богом, власною совістю її авторів, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями.
У Конституції України (у всіх без виключення редакціях) також закріплено як дію верховенства права, так і свободу світогляду та віросповідання певними стандартними обмеженнями світської держави.
Довідково:
Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Ми живемо в 21-му сторіччі. В силу глобалізації економіки, екологічних проблем і завдяки новітнім технологіям, світ стає все тіснішим, все більш взаємозалежним. Такі нові реалії.
Якщо ж ми будемо робити акцент на другорядних відмінностях між нами: в кольорі шкіри, національної приналежності, віросповідання, положенні в суспільстві, а всередині цих груп станемо ділити людей на багатих і бідних, освічених і неосвічених, впливових і не дуже, то побачимо безліч відмінностей . Тоді відразу ж виникає багато підстав ділити людей на "своїх" і "чужих". А це шлях до прояву насильства.
Колишній спосіб думок, поділ на "своїх" і "чужих" у контексті релігійних переконань має відходити у минуле. Нова реальність змушує нас думати про все людство як про єдине ціле. Людство єдине. В сучасних умовах ми повинні спиратися на одне велике "ми", і нехай у цей "ми" входить весь світ. Нас мають об'єднати універсальні цінності – свобода, справедливість, повага до прав і свобод.
Однак ми сьогодні аналізуємо ситуацію не в суто формально юридичному, позитивістському плані. З застосуванням у новітній практиці вказаних принципів, а потенціал, можливості явищ у захисті суверенітету та розбудови держави на сучасному етапі розвитку.
Я переконана, що при вирішенні цих питань необхідно вносити зміни до Конституції України.
У ідеалі, у тому числі і українському, наслідком конституційної реформи має стати оновлений Основний Закон, який сприймався б повною мірою усім суспільством. Питання Конституції має стати основою для врегулювання внутрішньої ситуації в Україні, а також фундаментальною основою для розвитку країни.
А відтак, ми маємо прагнути досягнення справжнього суспільного договору, що об’єднає країну, досягнення тієї правової якості Основоположного Закону, що забезпечить фундамент для правової системи і української держави.
В Україні історично сталося так, що прийняття, та й зміни до Конституції України були реакцією на ту чи іншу політичну кризу. Коли закінчується договороздатність основних гравців – тоді неодмінно постає питання інституційного перезавантаження держави і права. Насправді тут дивного нічого немає, політико-правова система функціонує як «живе право», має постійно адаптуватися до нових соціальних цілей та створювати нові інститути, що забезпечують канали прямих і зворотних зв'язків між людиною, суспільством, урядом держави в широкому сенсі.
Проте в наших умовах, на жаль, усі зміни (часто у неконституційний спосіб) Конституції України свідчать не про її швидку та вчасну адаптивність до суспільного розвитку, а, на жаль, про незрілість політичних еліт, політикуму в цілому.
Упродовж тривалого періоду незалежності України експрес-реформи Основного Закону не вирішували протиріч системи, при формальному закріпленні не реалізовували належним чином принципу верховенства права, свободи, демократії, а були, скоріше, фіксацією і закріпленням певних прийнятних стосунків у владі. І це лише накопичувало проблеми конституційної легітимності та щоразу відстрочувало на певний час прояви системної суспільної кризи.
Сьогодні конституційний процес знову відбувається в кризових умовах. Ми вичерпали усі ресурси самої політико-правової системи пострадянського перехідного зразка. Це проявилося в системній корупції держапарату та місцевої влади, неефективності судової системи, суспільному патерналізмі, відсутності верховенства права і тотальному дефіциті справедливості та демократії участі. Держава втратила довіру своїх громадян. Зовнішні виклики військової агресії є сьогодні абсолютно реальними. Крім того, слабка держава стала одразу предметом розміну у світовій геостратегії.
Однак, і за цих складних умов, дуже важливо, щоб рішення, які приймаються з питань конституційної реформи, виходили з довгострокової перспективи, а не вкотре ґрунтувалися на рефлексії внутрішнього поточного політичного моменту, а також відповіддю на зовнішні нав’язування.
Конституцію, як писав Йон Елстер, має бути піднято вище "звичайної політики". Наріжним каменем конституційного права є конституція як акт, котрий повинен мати стабільність і легітимність.
У зв'язку з цим, хочу наголосити – зміни до Конституції мають бути адекватними, системними і комплексними, відбуватись відповідно до конституційної процедури та громадському сприйнятті: участі, компромісі, консенсусі.
На моє глибоке переконання конституційна реформа має мати як мінімум 5 пріоритетів.
– Перше реальне закріплення на основі європейських стандартів системи прав і свобод людини, у тому числі прав людини «третього покоління». Конституційне гарантування усього спектру прав людини, передовсім, забезпечення їх ефективного і незалежного судового захисту. Це ключове питання, бо визначає суть усіх інших пріоритетів, проблем, як регулювання, так і реалізації Конституції. У цьому контексті хотіла б звернути увагу на те, що більшість політиків, навіть експертів, воліють нині сконцентруватись виключно на питаннях влади, не особливо переймаючись глибинною суттю походження цієї влади, неначе забули, що саме системні збої у гарантуванні гідності наших людей призвели до початку масових протестів наприкінці минулого року.
– Друге. Розширення і вдосконалення конституційного регулювання інститутів безпосередньої демократії. Людям має бути на конституційному рівні прогарантована реальна можливість брати участь у місцевих і державних справах. При цьому важливим методологічним питанням конституційної реформи є потреба інституційного обмеження проявів сваволі більшості, які інколи видаються за вияв "народного суверенітету". Засобом такої верифікації слугують інституціональні та процесуальні гарантії прав людини. Вони посилаються на принцип політичного та ідеологічного плюралізму, а насправді пропагують параліч демократії, яка схоже обмежена у засобах захисту.
– Третє. Дійсно існує, і це очевидно, проблема ефективності механізму організації державної влади, забезпечення її збалансованості по вертикалі і горизонталі, механізмів стримувань і противаг, що убезпечить нас від узурпації будь-ким влади.
– Четверте. Створення належних конституційних засад реформування територіального устрою нашої унітарної держави для запровадження справжнього балансу централізації і децентралізації влади на місцях, а також реформи місцевого самоврядування.
– І, нарешті, п’яте. Визначення і закріплення на конституційному рівні міжнародного статусу України і створення належних конституційних засад участі України в інтеграційних світових і європейських процесах та гарантування її безпеки, захисту суверенітету.
Власне, ці пріоритети, разом з іншими інституційними змінами, ми пропонували в Конституційній Асамблеї. Саме з огляду на ці пріоритети Конституційна Асамблея підготувала і на початку квітня цього року передала до парламенту комплексний документ – проект Концепції внесення змін до Конституції України, зміст якої охоплює усі розділи Конституції. В рамках цієї Концепції нами підготовлено і передано також системні законодавчі пропозиції Конституційної Асамблеї у вигляді порівняльної таблиці змін до Конституції України в частині щодо організації державної влади (розділ IV "Верховна Рада України", розділ V "Президент України", розділ VІ "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади"), щодо удосконалення судової системи, засад здійснення правосуддя в Україні та реформи прокуратури, щодо децентралізації державної влади та щодо Конституційного Суду України.
Ще одне важливе питання конституційного процесу: необхідність його легітимності. Шкода, однак, що про це політики і владоможці постійно забувають. Так було у 2004 році. І в 2010 році. Та й очевидно, не вважають за необхідне брати до уваги і сьогодні.
Проте лише забезпечення обов’язкового дотримання конституційного порядку проведення конституційно-правового оновлення та залучення громадянського суспільства до формування філософії конституційної реформи дає таку легітимність: як демократичну, так і конституційну. Тільки так досягнемо справедливості, доброчестя та віри.