Директор фонду «АНТИСНІД» відвідала VIIЕкуменічний соціальний тиждень. Ольга Руднєва розповіла нашому кореспонденту про те, як Майдан змінив цінності суспільства, про відповідальність кожного за країну, а також про те, як фонд «АНТИСНІД» допомагає українській армії...

 Ви взяли участь у круглому столі про побудову відповідального суспільства. Чи можна українське суспільство назвати відповідальним?

– Україна пройшла, з мого погляду, дуже довгий шлях від країни, в якій не було культури відповідальності та благодійності, де суспільство вважало, що все, абсолютно все, повинна забезпечити держава, до точки, коли люди зрозуміли – часто саме вони повинні виконувати функції держави.

Це зайняло багато років. Коли 10 років тому фонд «АНТИСНІД» починав говорити про відповідальність, про те, що громадяни повинні брати участь в соціальних ініціативах, ми наштовхувалися на стіну нерозуміння. Люди вважали, що у нас корисливі цілі. Ситуація поступово поліпшувалася, але головною точкою зміни став Майдан. Змінилася не тільки влада – люди стали мислити по-іншому. Повністю змінилася система цінностей, змінився спосіб мислення, люди прийшли до точки усвідомлення необхідності брати відповідальність за те, що відбувається в країні, на себе, тому що в іншому випадку у нас може не бути країни. Це грандіозний прогрес нашого суспільства.

Цьогорічні події ще раз доказали, що саме молодь, покоління, яке сформувалось у незалежній державі, є рушієм суспільно-політичних змін. Ми взяли на себе відповідальність. Ми боролися за краще майбутнє, за свій шанс йти вперед, не тільки спостерігати за розвитком чужих країн, а й для того, щоб продукувати власний якісний шлях для України. Щоб підтримати молодіжні ініціативи організатори VII Екуменічного соціального тижня (платформи для релігійних, соціальних та політичних дискусій) влаштовують баркемп – вільний простір, на якому разом із навчанням учасники зможуть познайомитись та обмінятись корисними контактами, і в подальшому спільно працювати на благо Львова та України.

«Це не вперше ЕСТ цікавить питання молоді та її розвитку, але здебільшого ми говорили про молодь з дорослими людьми, – розказує координатор ЕСТ Марія Кандиба. – Темою цьогорічного ЕСТ є відповідальність перед суспільством, і ми вирішили організувати захід, у якому активну участь візьмуть відповідальні молоді люди».

Наша країна переживає не найкращі часи. Люди розгублені. Живуть у страху війни, економічних негараздів і у постійній психологічній напрузі.. Суспільство потребує фахової оцінки того, що відбувається сьогодні. Про права людини, люстрацію та окуповані території ми дізнавались у відомого правозахисника Євгена Захарова.

- Пане Євгене, Ви є правозахисником і відомим громадським діячем уже багато років. Чи є суттєві зміни у дотриманні прав людини в Україні після Революції гідності? 

-  Такі зміни є, але не на краще. Пов’язане це саме з тим, що маємо анексію Криму. Якщо раніше в різних регіонах України ситуація була подібною, то зараз стан із правами людини в Криму, на Донбасі й в інших регіонах геть різна. Після Революції гідності безперечно політичні свободи є високими, можна висловлювати свої думки будь-де.

Хоча, треба зауважити, що держава почала переслідувати людей, які висловлюють свої думки щодо приєднання до Росії, і прирівнюють це до кримінальних злочинів. Але таку реакцію в умовах військового конфлікту, тотальної кампанії дезінформації російських медіа, чесно кажучи, можна виправдати.

Хто краще може розповісти про Схід країни, як не житель і науковець з цього регіону? Ігор Тодоров, доктор історичних наук, професор Донецького національного університету змушений був покинути улюблене місто і кафедру та переїхати до Ужгорода. Восени він відвідав Львів як гість VII Екуменічного соціального тижня і поділився своїм поглядом на ситуацію та причини того, що зараз відбувається.

 Ігоре Ярославовичу, як вам особисто вдалося побороти радянську спадщину? Як прийшло усвідомлення себе саме як українця, адже народилися Ви в Росії і більшість свого життя провели на Сході.

 – Поваги до радянської влади у мене не було з дитинства, це, мабуть, пов’язано з тим, що родичі мої були розкуркулені. Звісно, що певний компроміс був, адже в тій системі треба було якось існувати. Мої опозиційні погляди формувалися завдяки західним радіостанціям. Я ліберал. Адже, як казав Черчилль: «У демократії багато недоліків, але поки що не знайдено нічого кращого». Великий вплив на моє формування мав мікроклімат на факультеті. Я залюбки взявся розробляти курси українською, російською нічого не викладав. Студенти звісно ж сприймали це позитивно. Для себе я з позитивом констатую, що жодного помітного сепаратиста ми не сформували.

Алім Алієв є співзасновник ініціативи Крим SOS, громадський активіст та медіа-консультант. Йому 26 років і він не байдужий до того, що відбувається сьогодні. Він любить свою малу Батьківщину - Крим та не байдужий до України. Про це говоритимемо з кримським татарином Алімом Алієвим.

-  Розкажи про себе, чому саме Україна?

- У Львові я шість років. Переїхав через роботу. Між Києвом та Львовом я вибрав Львів, адже це середовище інтелектуалів, бізнесменів, культурних діячів. Львів лише підсилив мій патріотизм. У мене є Крим, але є ще й Україна. В Україні мені подобається сама наявність Криму. Крим – це першочергове в моєму житті. Це земля, яка робила мій народ вільним.

Як створено ініціативу «Крим SOS» і чим вона є зараз?

- Коли 27 лютого ми прокинулися, то зрозуміли, що в Криму відбувається щось не те. Найпростіше, що ми могли зробити – це створити сторінку на сайті. Спільно з друзями ми дійшли консенсусу, що стандарти журналістики переносимо в соціальну мережу. Ми прагнули бути об’єктивними, а не майданчиком для пропаганди.

Оксана Магура – сильна жінка. Не тому, що є провідником спільноти «Лярш» в Україні і працює з людьми з особливими потребами. А насамперед своєю енергійністю та відданістю справі, вона показує іншим, що життя прекрасне і цінне попри все. А люди з особливими потребами можуть стати добрими і вірними друзями… Про це вели мову з керівником спільноти «Лярш Ковчег».

– Насамперед це взаємоперетворювальні стосунки. Ми не просто допомагаємо людям. Вони допомагають нам також. Молодь, яка до нас приходить, обов’язково має бути відкритою, адже те, що дають ці люди, сприяє перетворенню нас самих.– Пані Оксано, працюючи з «людьми серця», що можна почерпнути хорошого для себе, щоб це не був лише односторонній звязок?

 – Яким чином благодійна справа вплинула на Вас, як на особистість?

– Це не є робота або благодійність, це прийняття реальності такою, якою вона є. Коли кажуть, що такі люди є бідними, чи нещасними – це особисто для мене неправильне сприйняття реальності.

– Розкажіть про засадничі принципи роботи з неповносправними людьми?

– Ми не просто надаємо послуги, ми будуємо стосунки: разом ходимо в кіно, відпочиваємо. Називати це соціалізацією – неправильно, це частина життя, в якій ми живемо.

Донедавна протестанти в Україні були відчуженими від суспільства, національних традицій, суспільних запитів та злободенних питань. Однак після Майдану протестанти стали «українськими протестантами». Несподівано для себе протестанти відкрили практичний екуменізм, тобто християнську єдність в екстремальних умовах – на території конфлікту, а не богословського кабінету чи храму. Про це Духовності розповів Михайло Черенков, доктор філософських наук, професор кафедри філософії Українського католицького університету, член редколегії «Богословського порталу», порталу «Релігія в Україні», журналу «Theological Reflections».

 -  Пане Михайле, розкажіть, що таке український протестантизм?

- Український протестантизм передовсім – це друга хвиля Реформації. Обличчя українського протестантизму сформувало вже порівняно нові рухи штундо-баптистів у ХІХ ст., баптистів і п’ятдесятників (християн віри євангельської) у ХХ ст. Є реформати, є лютерани, але не вони визначають образ українського протестантизму. Навіть у радянські часи казали про всіх протестантів – баптисти. Баптизм став ототожнюватися з протестантизмом як таким. Тому наш протестантизм, я б сказав, – народний. Дуже мало знаємо про своє європейське коріння, про зв’язок з європейською реформацією. І в певному сенсі він ще такий пострадянський, зберігає радянську культуру, зв’язки з недавнім минулим. Він ще перебуває у такому залежному стані.

Нам відомі львівські нічні екскурсії, Ніч у Львові, Ніч музеїв і чимало інших нічних заходів у нашому місті. Але цього вересня у Львові буде особлива ніч. Ніч, яка боротиметься проти бідності. Під час Екуменічного соціального тижня, 30 вересня 2014 року, у Будинку вчених (вул. Листопадового Чину, 6) відбудеться Ніч проти бідності. Це вечір, який збере небайдужих людей задля привернення уваги до подолання бідності в Україні. Метою цього заходу є збір коштів для підтримки благодійних проектів, які створюватимуть можливість для обездолених людей самостійно виходити із кризових ситуацій та вчитися новому життю. Про такий задум ми поспілкувалися з ініціатором заходу, виконавчим директором ГО «Народна допомога – Львів» Юрієм Лопатинським.

«Бути відповідальним християнином означає не лише декларувати свою належність до християнства, але й на практиці доводити це» – Марія Кандиба

Екуменічний соціальний тиждень – форум, який щороку збирає експертів з України та з-за кордону для обговорення актуальних проблем суспільства, передовсім важливих для України. З 29 вересня по 4 жовтня триватиме уже сьомий ЕСТ. Цього року організатори вирішили порушити дещо особистісне питання, від якого однак залежить розвиток усього суспільства загалом, – це питання відповідальності. Про особливості Форуму, актуальність теми та молодіжне спрямування VII ЕСТу розповіла координатор проекту Марія Кандиба.