Оксана Магура – сильна жінка. Не тому, що є провідником спільноти «Лярш» в Україні і працює з людьми з особливими потребами. А насамперед своєю енергійністю та відданістю справі, вона показує іншим, що життя прекрасне і цінне попри все. А люди з особливими потребами можуть стати добрими і вірними друзями… Про це вели мову з керівником спільноти «Лярш Ковчег».

– Насамперед це взаємоперетворювальні стосунки. Ми не просто допомагаємо людям. Вони допомагають нам також. Молодь, яка до нас приходить, обов’язково має бути відкритою, адже те, що дають ці люди, сприяє перетворенню нас самих.– Пані Оксано, працюючи з «людьми серця», що можна почерпнути хорошого для себе, щоб це не був лише односторонній зв’язок?

 – Яким чином благодійна справа вплинула на Вас, як на особистість?

– Це не є робота або благодійність, це прийняття реальності такою, якою вона є. Коли кажуть, що такі люди є бідними, чи нещасними – це особисто для мене неправильне сприйняття реальності.

– Розкажіть про засадничі принципи роботи з неповносправними людьми?

– Ми не просто надаємо послуги, ми будуємо стосунки: разом ходимо в кіно, відпочиваємо. Називати це соціалізацією – неправильно, це частина життя, в якій ми живемо.

– Чим ви відрізняєтеся від звичайних інтернатів?

– Три наріжні камені нашої роботи:

• надання професійної допомоги: ми мусимо бути професійними насамперед;
  

• творення рівноправних стосунків, адже ми не є клієнтам, ми є однаковими;

• важливість духовної складової, жити в довірі до Бога.

- Розкажіть про основні види діяльності у «Лярші».

Одна частина – це праця – терапія: люди виготовляють творчі речі, свічки, коралі з бісеру, іконки. У нас є асистенти, які отримують мінімальну зарплату, а також волонтери, студенти, молодь. З часом волонтери залишаються з частиною і надалі.

- Яким принципом Ви керуєтеся у спілкуванні з «людьми серця»?

Просто треба бути щирим та відвертим. Я розмовляю з ними, як зі своїми друзями. Ці люди відчувають серцем, особливо коли є фальш.
Особисто я зрозуміла це ще в студентські роки. Ці люди мене не змінили, а радше перетворили.

- Відчувається підтримка держави? Яким чином відбувається залучення фінансових ресурсів?

Ми в Україні перша і єдина поки що спільнота, яка прийнята міжнародною організацією «Лярш». Зараз, на жаль, немає загальної концепції підтримки громадських організаційних фондів, які працюють з неповносправними чи з іншими верстами тих, хто в потребі. Є лише підтримка великих державних інституцій. Тому нам доводиться шукати добродіїв та спонсорів. У деяких місцях також є зацікавлені групи, які теж хотіли б бути в майбутньому «Ляршем». Нині триває підготовча робота, але хотілося б, аби такі спільноти були і в інших містах, а не лише у Львові.

- Як, на Вашу думку, слід популяризувати такі речі?

Треба дати можливість людям доторкнутися до цієї справи. Є багато організацій, які беруть з нас приклад і створюють щось інше. Ми маємо презентаційну групу, яка розповідає про «Лярш» по церквах, по тих парохіях, де є наші майстерні. Втім, ми свідомі того, що «Лярш» ніколи не забезпечить усіх потреб, які є в суспільстві, він є лише знаком, як може бути. Охочих потрапити до нас є багато. Та фізичні і матеріальні ресурси є обмеженими. В такому разі намагаємося направляти людей у інші організації.

Розмовляла Олеся Барчук, інтернет-видання "Духовність"

Фото: 1. Архів ІЕС
           2. http://ucu.edu.ua/