Під час 7-ого Екуменічного Соціального Тижня 3 жовтня в Українському католицькому університеті у Львові відбувся круглий стіл «Моделі соціалізації неповносправних осіб на досвіді спільнот Лярш».

У заході взяли участь провідники спільноти «Лярш» з України та закордону. Вони ознайомили слухачів з історією своєї організації, поділились досвідом роботи у напрямку інтеграції в суспільство осіб з розумовою неповносправністю, а також обговорили можливі перспективи своєї діяльності. Основною думкою, яка об’єднала всіх доповідачів, було твердження про цінність особистості кожного і особливе покликання до життя усіх.

Модератор круглого столу Наталія Бордун, директор Інституту лідерства та управління Українського католицького університету, привітавши гостей, наголосила, що особливий успіх у роботі з неповносправними мають ті люди, які прагнуть у всьому бути собою і залишаються дітьми навіть у зрілому віці.

Мішель Дормаль,керівник спільноти «Лярш» у Франції, продемонструвала, що саме такою людиною був Жан Ваньє, засновник організації. Вона докладно розповіла, яким було зародження спільноти у Франції. «Жан Ваньє гостював у монаха о. Томи і зустрів у його громаді багато неповносправних. Коли він від’їжджав, люди попросили його повернутися. Це і було початком «Ляршу». Проте, для осіб з розумовою неповносправністю «Лярш» став чимось більшим, ніж просто будинок. «Перша спільнота Лярш розпочалася з неповносправних людей, які не мали батьків», - продовжила Мішель Дормаль. – «З того моменту, коли Жан забрав їх з притулку, вони були назавжди разом. Він дав їм шанс на життя, натхнення, щоб жити, а не просто житло. Вони стали сім’єю, яка має спільні таємниці».

Ґедас Малінкаускас, професор факультету соціальних наук університету Витаутас Маґнус, провідник Cпільноти «Лярш-Каунас» у Литві, наголосив на важливості особистих стосунків у спільноті, які допомагають кожному усвідомити своє призначення. «Ми намагаємось відшукати спосіб, як говорити про такі речі, як розумова неповносправність. І ми говоримо про це так, щоб кожен з «друзів» спільноти усвідомив її значення. У «Лярші» ми прагнемо бачити цінність кожної людини, незалежно від того, є вона неповносправною, чи ні».

Барбара Войцік, національний керівник Ляршу в Польщі, поділилася тим, як організоване життя неповносправних у польських спільнотах. Вона розповіла, як відбуваються спільні молитви, обіди і святкування «друзів» спільноти, волонтерів та асистентів. Проте основне завдання «Ляршу» Бася Войцік бачить ширше: «Потрібно змінювати ставлення людей до неповносправних, щоб вони зрозуміли їхню талановитість і не боялися їх. Ми повинні ділитися їхніми дарами зі світом, щоб він вчився від них відкритості».