otec silvestr stoichev1 Архимандрит, кандидати богослов'я, старший помічний  ректора з навчально-методичної роботи Київської  духовної академії і семінарії УПЦ

 Круглий стіл "Духовна формація християнина та  богословська освіта  Україні"

 Доповідь: Внесок Київської духовної академії у  богословську науку в Україні: до 400-річчя  Київських духовних шкіл

 

В 2015 році Київська духовна академія святкує свій визначний ювілей — 400 років з моменту відкриття Київської братської школи, яка в подальшому стане Київською духовною академією. Цей ювілей покликаний стати не тільки святом Київської духовної академії, не тільки святом Української Православної Церкви, але і святом усього українського суспільства. Адже Могилянська Академія була не просто богословською школою. Вона фактично стала першим вищим навчальним закладом Східної Європи. При цьому ми маємо пам’ятати, що саме Українська Православна Церква опікувалася Академією.

До моменту виникнення Академії у XVII столітті історія української духовної освіти не мала такого закладу. У витоків формування київської освітньої традиції стояв митрополит Петро Могила, завдяки якому було звершено плідний синтез православної богословської думки з надбаннями західноєвропейської освіти та культури ранньомодерного часу. Цей синтез дав потужний поштовх не тільки для розвитку теології, але й усієї гуманітарної науки в цілому.

Могилянський культурний прорив став визначальним фактором розвитку освіти і культури в Східній Європі щонайменше на два століття. І сьогодні дивно говорити про те, що в Україні, яка стала фактично колискою вищої школи в Східній Європі, створила ранньомодерний та модерний східно-християнський освітній простір, що в цій країні духовні навчальні заклади не визнаються державою. Ця відверта несправедливість має відійти у минуле. Отже, наш перший аргумент — це аргумент від історії.[1]

Зі стін духовної школи вийшло багато відомих науковців, композиторів, письменників, святителів та сповідників. За всю історію свого існування Київські духовні школи внесли помітний вклад не тільки у вітчизняну науку, але й світову. До сьогоднішнього дня багато праць випускників та професорів Академії не втратили своєї актуальності. Маловідомі сторінки з історії одного з найстаріших духовних закладів України до цього часу ще чекають на своїх дослідників.

І тому, переходячи безпосередньо до своєї доповіді, хочу зазначити, що у рамках однієї доповіді не можливо висвітлити у повній мірі внесок Київської духовної академії у богословську науку. Майже кожному академічного професорові, особливо в період XIX століття, можна присвятити окреме дослідження та проаналізувати його особистий внесок не тільки в богословську науку, а й у науку загалом.

Кожен ювілей — це хороший привід озирнутись у минуле, проаналізувати усі здобутки та набутий досвід, побачити через призму минулого сучасний стан та спробувати поглянути у майбутнє. У цьому осмисленні досвіду минулого є запорука успіху в майбутньому.

Як і в старі часи, центральним духовно-освітнім осередком України залишався Київ. Велике значення мали в той час численні бібліотеки та зібрання церковних книг, які були створені при монастирях Києво-Печерської Лаври, Софійському, Михайлівському Золотоверхому, Миколаївському та інших церковних осередках. Але організація майбутньої Києво-Могилянської Академії, а відтак і Київської духовної академії, яка стала її правонаступницею, тісно пов’язана з двома культурно-освітніми осередками, що почали діяти до заснування Академії — Братська школа у Києві, заснована у Києві у 1615 році та Києво-Печерська Лавра з архімандритом Єлисеєм (Плетенецьким) на чолі. Історична заслуга Київської братської школи полягає в тому, що вона стала основою створення в майбутньому Київської Академії.[2]

З 1632 року Братська школа після об’єднання з Лаврською школою, була перетворена на Київський колегіум, головним покровителем якого став святитель Петро Могила. Згодом колегіум набув статусу Академії та на честь свого покровителя отримав назву «Києво-Могилянська академія». Особливість цього навчального закладу полягала в тому, що він виходив за межі вузькоконфесійного навчального закладу, бо готував кадри як для світської, так для церковної служби, викладачів семінарій і набув значення загальноосвітнього центру східних слов’ян і деяких інших народів, де сповідувалось Православ’я.[3]

Організація академічної освіти упродовж ХVІІ-ХVІІІ ст. в цілому відповідала тогочасним європейським стандартам навчання. Основою навчання в ній була т. зв. система «семи вільних наук», яка включала в себе тривіум (граматика, риторика, діалектика) та квадрівіум (арифметика, геометрія, астрономія, музика). У Кембріджі (Велика Британія) після вивчення тривіуму отримували ступінь бакалавра, а після опанування квадривіуму — магістра. Ці ж самі предмети складали курс навчання у польських академіях — Краківській, Віденській, Замойській, Познанській. Організаційна структура Київської Академії також відповідала європейській. На чолі стояв ректор, який зосереджував управління усіма справами Академії.

Від інших навчальних закладів Київська Академія відрізнялась тим, що не мала поділу на окремі факультети, не присвоювались вчені ступені її вихованцям. Слід зазначити, що не завжди сталим був склад предметів для навчання, оскільки іноді, через зовнішні причини, не вивчалось богослов’я. В Академії існували також традиційні власні принципи прийому на навчання та зарахування студентів, утримання та винагороди професорів та викладачів.

У період існування Києво-Могилянської академії найбільшою її гордістю була її унікальна бібліотека, яка на 1780 рік нараховувала дванадцять тисяч томів. У фондах бібліотеки зберігались книги, які були подаровані ще митрополитом Петром Могилою та багатьма відомими випускниками цього навчального закладу. Звісно, наявність такої значної кількості різноманітної літератури не могла не відобразитись на розвиткові не тільки богословських наук, але й науки в цілому.

Окрім того, слід вказати й на той факт, що в Академії у XVIII столітті навчалась значна кількість іноземних студентів, серед яких: греки, серби, румуни, угорці, чорногорці, поляки, які після закінчення навчального закладу направлялись до своїх країн і там використовували отримані знання.[4]

На мою думку, важливим є зауважити, особливо в контексті розгляду внеску Академії у розвиток богослов’я в Україні, що за весь період існування Києво-Могилянської академії до її перетворення після реформи у 1817-1819 рр. на Київську духовну академію, у єпископський сан було возведено близько 100 її випускників, які на місцях свого служіння відкривали учбові заклади за прикладом своєї alma mater.

Могилянський період дав Україні і світові багатьох видатних постатей у різних сферах науки та культури. Так, серед яких можна назвати видатного філософа Григорія Сковороду, першого теоретика акушерства в Російській імперії Нестора Максимовича Амбодик-Максимовича, видатних композиторів Максима Созонтовича Березовського, Артемія Лук’яновича Веделя та Дмитра Степановича Бортнянського і багато інших.[5]

Про рівень загальної та богословської освіти Київської Академії свідчить той факт, що 22 січня 1747 року було видано імператорський наказ і постанову Синоду, в якому йшлося про те, що необхідно негайно надіслати з числа вчителів Академії ієромонахів Варлама Лащевського та Гедеона Сломінського до Санкт-Петербурга задля закінчення перекладу Біблії із старослов'янської на російську мову, який було розпочато після наказу Петра І від 14 листопада 1712 року.

У зв’язку з освітньою реформою, яка відбулась у Києві у перших десятиліттях ХІХ століття, на базі Києво-Могилянської академії було створено Київську духовну академію, Київську духовну семінарію та Києво-Подільське духовне училище, які проіснували до початку ХХ століття.

Період з середини ХІХ — поч. ХХ століття — є одним з найбільш продуктивних в історії Київської духовної академії. На той час богословські науки вважалися головною дисципліною в Академії. Їх викладали найосвіченіші професори, переважно з чернечого чину, а головним очільником кафедри завжди був Ректор. Розглянемо деяких найвідоміших представників богословських дисциплін цього періоду. Так, перші два очільники богословської кафедри шукали нового шляху для своїх лекцій: архієпископ Мойсей (Богданов-Платонов) пробував схиляти богослов’я в сторону містицизму, вважаючи ідеалом: «формування внутрішньої (в душі) людини»,[6] а архієпископ Мелетій (Леонтович) — звертав увагу на моральне богослов’я. Повного ж розквіту зазнало богослов’я з приходом свт. Інокентія (Борисова) у 1830 році. Він старався розширити богословські істини за допомогою науково-філософського знання, тому дехто підозрював його у відступстві від православної науки, у співчутті до неправославних рухів богословської науки.[7] Святитель впровадив такі аспекти богослов’я як релігіозистика, еклезіазистика (наука про богослужіння та управління Церкви), порівняльного богослов’я тощо.

Він хотів бачити свою Академію справжнім науковим та інтелектуальним центром. Першим з ректорів він нагадав академічній конференції про її найголовніший обов’язок — «поширювати й заохочувати вченість по всьому округу». Саме свт. Інокентій зобов’язав усі семінарії округу на початку навчального року звітувати про науково-літературну діяльність наставників. 1837 р. він практично власними силами розпочав випуск щотижневого часопису «Воскресное чтение», де друкувалися статті як наукового, так і релігійно-повчального змісту; він швидко набув популярності. До речі, 1860 р. на кошти від продажу часопису було засновано щомісячний науковий журнал «Труди Київської Духовної Академії», подальшу роль якого в дослідженні вітчизняної історії та богослов’я важко переоцінити.[8]

«Труди Київської Духовної Академії», вважався одним з найкращих в тогочасній Російській імперії богословським вісником, на сторінках якого більш ніж півстоліття публікували свої праці як професори, так і випускники КДА. Зважаючи на значимість та вагомість праць, які опубліковані в «Трудах КДА», а також розуміючи їхню актуальність і для сьогодення, одним з головних завдань сучасної Київської духовної академії стало оцифрування цієї науково-богословської спадщини, а саме усіх без винятку випусків «Трудів», щоб кожний бажаючий зміг осягнути усе те надбання, яким славиться один із старіших духовних навчальних закладів України.

Повертаючись до ролі святителя Інокентія, слід також сказати, він є також автором низки праць з історії Церкви і Священного Писання. Його проповіді і богословські праці видано у 1901 р. в 12 томах у Петербурзі, а його богословське вчення продовжили архієпископи Димитрій (Муретов) та Антоній (Амфітеатров).[9]

В другій половині XIX і на початку XX ст. богословські дисципліни в КДА зазнали всебічного опрацювання і поглиблення. В галузі Священного Писання в КДА були спеціалісти з Старого і Нового Заповітів. Знаними дослідниками Старого Заповіту були проф. Степан Сольський, архієпископ Філарет (Філаретов), прот. Олександр Глаголєв, а також дослідник книг пророків Володимир Рибинський.

Великим авторитетом у дослідженні Нового Завіту був Димитрій Богдашевський (згодом — єпископ Канівський Василій), який аналізував життя і вчення Христа Спасителя, а також апостолів. Професор Миколай Глубоковський опрацював хронологію Нового Завіту.[10] Над біблійною історією і археологією працювали Іоаким Олесницький, який декілька разів проводив дослідження в Святій Землі у 70-ті рр. XIX ст.[11]

В додаток до періодичних видань КДА з патрології, були видані в перекладі російською мовою твори блаженного Августина, Арнобія, Тертуліана, Киприяна Карфагенського, блаженного Ієронима.[12] Дослідженням про надбання святих Отців займались М. Троїцький, Н. Щеголів, архієпископ Порфірій (Попов), І. Скворцов,[13] Т. Лященко, К. Кекелідзе.

Церковну археологію і літургіку викладали Є. Дияковський, А. Дмитрієвський, А. Хойнацький,[14] П. Орловський, М. Скабаланович.[15] Спеціалістом з догматичного богослов’я був єпископ Сильвестр (Малеванський), який викладав його в КДА упродовж 35 років (1862-1898) і написав 5-томний підручних з православного догматичного богослов’я[16] та інших праць.[17] Важливий вклад у вивчення церковних Таїнств внесли проф. М  Ястребов, М. Скабаланович та А. Чекановський.[18]

Порівняльне богослов’я аналізувало інші християнські і загальнорелігійні вчення. А. Рождественський спеціалізувався у вченні Англіканської Церкви,[19] М. Ястребов аналізував науку лютеранських символів про першородний гріх,[20] архімандрит Августин аналізував полемічні твори греків проти латинників у XI-XII ст. тощо.

На кінець XIX ст. в Академії, крім богословських кафедр, існували три кафедри філософії (логіки; психології та метафізики; історії філософії), біблійної археології, церковної археології, церковного права, церковної словесності, давньої та нової церковної історії, російської цивільної історії, історії руського розколу, російської та церковнослов’янської мов (з палеографією), історії російської літератури, грецької, латинської, єврейської, німецької, англійської мов тощо.

Особливо слід відзначити роль історичної науки в Київській духовній академії, але її ролі для суспільства та Церкви можна присвятити окремі дослідження та дисертації. Серед найвідоміших представників цієї області науки слід назвати проф. прот. Ф. Тітова, проф. М. Петрова та проф. С. Голубєва, завдяки працям яких була дана основа для наукових досліджень з історії Церкви та української культури, особливо ХVІІ-ХІХ ст.

Таким чином, ми, хоч і досить поверхнево, але все ж таки змогли побачити потенціал та неосяжний внесок, який заклали професори та викладачі Київської духовної академії у розвиток богослов’я не тільки в Україні, але й далеко за її межами, оскільки багато праць і не тільки богословських були перекладені ще за часів життя їх авторів на різні мови та мали неабиякий попит у наукових колах Західної Європи.

Слід зазначити, що історична Київська духовна академія, як епоха серед іншого часу і як явище в житті Української держави і суспільства, зайняла своє особливе місце і внесла свій феноменальний внесок в історію Церкви, релігії, культури і моральності. Академія — ціла духовно-історична планета зі своїми немеркнучими зірками, серед яких є і святі заступники, це цілий, величезний духовно-фізичний і богословсько-історичний архіпелаг, це і школа-феномен, релігійно-філософський і богословсько-моральний феномен, особливе історичне явище релігійно-суспільного, православного укладу життя.[21]

З приходом ХХ століття для Академії настає кризовий період. Хоча ще до революції ще виходять у світ «Труди КДА» і викладання в духовній школі  ще ведеться, після встановлення в Україні радянської влади духовні навчальні заклади поступово припинили своє існування. Кінець розвитку духовної освіти в Україні поклали революційні події і громадянська війна. Якщо упродовж перебування українських урядів при владі — Центральної Ради, Гетьмана Павла Скоропадського та Директорії УНР Київська Академія можливо і не мала тих засобів для існування, які були до 1917 р., але життя в ній не завмирало, навпаки — велися дискусії про реформування духовної освіти в Україні. Трохи раніше, а саме у 1915 році Академія готувалася до урочистого святкування свого 300-річчя, однак, події Першої світової війни не дозволили духовній школі гідно відзначити цей ювілей.

Найбільша криза настала у 1920 році, коли радянська влада остаточно закріпилася в Україні і наказом більшовицького уряду КДА було закрито. Щоправда, є повідомлення про продовження навчання до 1923 р. приватне, але академічна система була приречена на вимирання, а ті з професорів і викладачів, які не встигли емігрувати, майже всі були репресовані.

Перша спроба відродження Київських духовних шкіл була здійснена після Другої світової війни. Однак, тоді влада дозволила відкрити у Києві тільки семінарію, яка проіснувала лише 13 років, і у 1960 році знову була закрита. Нове ж відродження духовної освіти у Києві почалося у 1989 році, коли у стінах Києво-Печерської Лаври почала діяти Київська духовна семінарія, а у 1992 році було здійснено перший набір до Київської духовної академії.

Якщо ж говорити про сучасний внесок Київської духовної академії, то слід зауважити, що як і в попередні роки свого існування, Київські духовні школи продовжують традиції, започатковані її попередниками. Відновлена діяльність «Трудів КДА», де публікуються наукові праці та статті професорсько-викладацького складу, також на сторінках богословського часопису поміщаються статті та дослідження зі щорічних Міжнародних наукових конференціях, організатором яких виступає Київська духовна академія.[22]

Професорсько-викладацький колектив Академії окрім публікацій в «Трудах» активно займається виданням власних наукових богословських досліджень,[23] перекладів з грецької на українську мову.[24] Окрім того, до 400-літнього ювілею видані наукові збірники,[25] низка робіт у співавторстві з викладачами світських навчальних закладів,[26] а також актуальних робіт відомих дореволюційних професорів Академії.[27]

Окрім того, слід зазначити, що задля підвищення наукового рівня та обміну досвідом, Київська академія підписала ряд угод про співробітництво з вищими науковими учбовими закладами України, Європи та Америки. Також на відкриті лекції для студентів, викладачів, а також усіх бажаючих запрошуються відомі світські та церковні науковці, богослови з України, Росії, Європи та Америки.

Щороку в стінах КДА відбувається захист бакалаврських, дипломних, магістерських та кандидатських дисертацій на денному та заочному відділені. До складу комісії під час захисту входять викладачі вищих духовних навчальних закладів України, Росії, Білорусі, а також викладачі світських ВНЗ.

Для удосконалення системи освіти та приведення її до вимог, які діють не лише в Україні, але й у Європі загалом, була прийнята Концепція вищої духовної освіти Української Православної Церкви.[28] Відповідно до цього документу, основним завданням системи вищої духовної освіти Української Православної Церкви є забезпечення необхідного рівня підготовки кандидатів для пастирського служіння, богословів та фахівців інших форм церковного служіння, а також створення умов для суспільного визнання значимості вищої духовної освіти і соціальної інтеграції випускників вищих духовних навчальних закладів. Також концептуальні засади розвитку вищої духовної освіти гармонійно поєднують у собі збереження вікових традицій Української Православної Церкви, а особливо Київської духовної академії, з поетапною інтеграцією із найкращими досягненнями вищої школи в Україні, та Світі.[29]

Сучасне суспільство дає зрозуміти всім нам, що глибока богословська наука сьогодні повністю затребувана. Сьогодні є всі умови для якісно нового етапу розвитку православної богословської освіти в Україні. Це пов’язано із реформуванням вищих навчальних духовних закладів, із розширенням присутності православного богослов'я в університетах, із зростанням суспільної значимості традиційних цінностей для духовності XXI століття.

На сьогоднішній день в Київській духовній академії в семінарії існує бакалавріат, магістратура, а з цього року відбувся перший набір до аспірантури. Семінарія дає своїм вихованцям базову вищу духовну освіту. Нормативний строк навчання в семінарії становить чотири роки. Навчальний план Київської духовної академії семінарії приведено у відповідність до вимог, які висуваються для кваліфікаційно-освітнього рівня «бакалавр» та «магістр». Таким чином, богословська освіта в Академії сьогодні є цілком прозорою і для держави.

Наступним рівнем навчання в системі духовної освіти тепер є дворічна магістратура. Всі навчальні дисципліни в магістратурі поділено на дві групи: загальнообов'язкові і спеціальні. У першому семестрі вивчаються тільки загальнообов'язкові предмети. З другого семестру вводиться спеціалізація за трьома напрямками: біблійно-богословським, церковно-історичним і церковно-практичним. В другому, третьому і четвертому семестрі крім загальнообов'язкових дисциплін студенти будуть вивчати і спеціальні предмети в рамках обраного напрямку. В магістратурі введено кредитно-модульну систему, а також 100-бальну шкалу оцінювання. Підсумком навчання в магістратурі є написання і захист магістерської роботи.

Головне завдання магістратури — підготувати фахівця в конкретній галузі богословської науки. Тому в рамках спеціалізації приділяється особлива увага ознайомленню студентів з новітніми досягненнями в області богословської науки та засвоєнню методики проведення самостійного наукового дослідження.

Таким чином, на рівні магістратури здійснюється підготовка висококваліфікованих фахівців. Кращі випускники магістратури, як було сказано вище, з цього року продовжили навчання в аспірантурі, де вони будуть займатися написанням дисертацій.

Також особливо хочу відмітити, що на сьогоднішній день головним досягненням для богословської освіти в Україні та критерієм, який надає нові можливості для подальшого ефективного його розвитку в тому числі і в Київських духовних школах, можна вважати постанову від 19 серпня 2015 року №651 «Про державне визнання документів про вищу духовну освіту, наукові ступені та вчені звання, виданих вищими духовними навчальними закладами». Прийняття цієї Постанови говорить про те, що відтепер дипломи духовних вищих навчальних закладів можуть бути прирівняні до дипломів державного зразка. Це урівнює їх в правах з особами які мають дипломи державного зразка за відповідною спеціальністю. Особа з визнаним дипломом, може обіймати державні посади, продовжувати навчання за акредитованими програмами у державних ВНЗ України, вступати в аспірантуру, докторантуру, працювати викладачами державних ВНЗ тощо.

Постановою передбачено, що особа може на пряму вступати на акредитовані програми в державні ВНЗ, а її диплом визнає Вчена рада цього навчального закладу. Крім того, з’являється можливість державного визнання присвоєних наукових ступенів (кандидат, доктор наук) та присуджених вчених звань (доцент, професор) духовними вищими навчальними закладами.[30]

На завершення своєї доповіді, хочу підкреслити, що внесок Київської духовної академії в богословську науку в Україні важко переоцінити. І тому, моя доповідь — це лиш спроба у загальних рисах окреслити та висвітлити це питання. До сьогоднішнього дня, спадок, який залишили професори та випускники Академії, особливо у XIX — початку ХХ століття, повністю не вивчений і чекає свого дослідника. За свою 400-літню історію Київські духовні школи дали Україні і усьому світові відомих представників у різних сферах науки та культури. Київська духовна академія має славне минуле і ми віримо, що її чекає і таке ж славне майбутнє.

 

Дякую за увагу!

 

 

 



[1] Антоній (Паканич), митр. Повернення теології в науковий та освітній простір: український вимір // Портал «Православіє в Україні» // http://orthodoxy.org.ua/data/povernennya-teologiyi-v-naukoviy-ta-osvitniy-prostir-ukrayinskiy-vimir.html (Дата доступу 14.09.2015).

[2] Див.: Ісаєвич Я. Братства та їх роль в розвитку української культури ХVІ-ХVІІІ ст. К., 1966; Хижняк З.И. Киево-Могилянская Академия. К., 1988.

[3] Шип Н. Київська духовна академія в культурно-освітянському просторі України (1819–1919). К., 2010. С. 7.

[4] Детальніше тут: Путро О. І., Путро А. О. Студенти-іноземці Київської Духовної Академії (XIX – початок XX ст.) // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2010. №1. С. 111-117; №2. С. 113-118; №3. С. 138-144; №4. С. 127-136.

[5] Бурега В.В. Киевская духовная академия и семинария. К., 2009. С. 24.

[6] Тітов Ф. Стара вища освіта в Київській УкраїніXVІ — поч. XIX в.К., 1924С. 362-363.

[7] Тітов Ф. Вказ. праця. С. 364-365.

[8] Крайній К.К. На одній лінії з останніми успіхами // Портал «РІСУ» // http://risu.org.ua/ua/library/periodicals /lis/lis_1998/lis_98_3/37320/ (Дата доступу 12.09.2015).

[9] Тітов Ф. Вказ. праця. С. 368.

[10] Глубоковский Н. Священное Писание Нового Завета // Труды Киевской Духовной Академии (далі — ТКДА) №. 7-8. К., 1915.

[11] Олесницкий И. Святая земля. Отчет по командировке в Палестину // ТКДА. ч. І-ІІ, 1875­1878; Його ж. Из талмудической мифологии // ТКДА. 1870; Його ж. Древнееврейская музыка и пение // ТКДА. 1871; Його ж. Руководство к библейской археологии // ТКДА. 1871-1875; Його ж. Рифм и метр ветхозаветной поэзии // ТКДА. 1872.

[12] Письма Киприана // ТКДА. 1860. №1-4; 1861, 1-12; 1862, 1-12; Творения блаж. Иеронима (переклад з латинської) // ТКДА, 1863, 4, 6-12; 1864, 1-12; 1865, 1-12; 1866, 1-3, 5, 7, 9, 11; 1867, 1, 3, 5, 7, 9, 10; 1868, 1, 3, 5, 7, 9, 11, 1869, 1, 3, 5, 7, 9, 10, 11, 12; 1870, 1-12; 1871, 1­12; 1872, 1-2; Творения блаженного Августина, епископа Иппонийского // ТКДА, 1866, 4, 6, 8, 10, 12; 1867, 2, 4, 8, 11, 12; 1868, 2, 4, 6, 8, 10, 12; 1869, 2, 4, 6, 8; 1879, 1, 3, 5, 7, 9, 11.

Сем книг против язычников / Переклад Н. Дроздова // ТКДА, 1912, 6, 7-8, 11; 1913, 1, 3, 4, 5, 6, 7-8, 9; 1914, 4, 5, 6, 7-8, 9-10, И.

Догматическая творения Тертуллана, пресвитера Карфагенского./ Переклад Д. Богдашевского. // ТКДА,1908, 1, 2, 4, 5; 1909, 1, 2, 3, 4; 1910, 4, 5.

[13] Скворцов И. О евангелиях апокрифических // ТКДА, 1861, 12; Його ж. Св. апостол Варнава. // ТКДА, 1862, 9; Його ж. Трактат Тертуллиана о молитве Господней. // ТКДА, 1865, 3; 1875, 7; Його ж. Философия Климента Александрийского // ТКДА, 1866, 9.

[14] Хойнацкий А. Западно-русские униатские требники сравнительно с требниками православными и латинскими // ТКДА, 1867, 2, 5, 7; Його ж. Особенный униатския чинопоследования, имеющия отношение к требнику. // ТКДА, 1868, 6, 8.

[15] Скабалланович М. Ектения // ТКДА, 1911, 9; 1912, 6;Його ж. Лития // ТКДА, 1912, №11.

[16] Сильвестр (Малеванский), еп. Опыт православного Догматического богословия с историческим изложением догматов. Т. I-V. К., 1878 (1889 гг).

[17] Сильвестр (Малеванский), еп. Краткий исторический очерк рационализма в его отношениях к вере. К., 1862; Учение о церкви в первые три века христианства, докторская диссертация. К., 1872; Историческое развитие нового пантеизма, как доказательство его несостоятельности. К., 1865; Несостоятельность новейшего пантеизма в решении существования для человеческих вопросов. К., 1867. Публікації в «Трудах КДА»: О Боге (Предустроителе человеческого спасения). 1885. Август. С. 490-525; О Боге (как выполнителе конечных судеб Своих о мире и Человеке (Гл. III. Догмат. богосл.). 1889. Июль. С. 349-378; О мздовоздании после частного суда. 1890. Май. С. 491-538; О последнем суде всего рода человеческого. 1890. Июнь. С. 3-24; О воскресении мертвых. 1890. Июнь. С. 165-217; Ответ православного на предложенную старокатоликами схему о Св. Духе. 1874. Август. С. 182-302; Ответ православного на схему старокатоликов о Пресвятой Деве. 1875. Январь.        С. 1-78; Ответ православного на схему старокатоликов о добрых делах. 1875. Февраль. С. 167-213.

[18] Чекановский А. К уяснению учения о самоуничижении Господа нашего Иисуса Христа (изложение и критический разбор кенотических теорий о Лице Иисуса Христа). К.: Типография «Петр Барский в Киеве», 1910.

[19] Рождественский А. Символические и богослужебные книги Англи­канской Церкви, как выражение ее веросознания. К., 1908.

[20] Ястребов М.Ф. Идея папского главенства, защищаемая на основании богослужебных книг Православной Церкви. // ТКДА. Июнь. 1878; Його ж. ТКДА. Октябрь. 1878; Його ж. ТКДА. Декабрь. 1878; Його ж. Католический догмат о непогрешимости папы: речь, произнесенная в торжественном собрании КДА 28 сентября 1881 года. // ТКДА. Ноябрь. 1881.

[21] Нестор (Соменок), архим. На подступах к синтезу богословия и церковной истории // http://pravoslavye.org.ua/2009/06/arhmandrit_nestor_somenok_na_podstupah_k_sintezu_bogosloviya_i_tserkovnoy_istorii/ (Дата доступу 18.09.2015). Його ж. Синтез русского академического богословия и церковно-исторической науки: вклад КДА.

[22] Прим.: вихід у світ «Трудів КДА» відбувся у 1997 році.

[23] Антоній (Паканич), митр. Послание святого апостола Павла к Римлянам в отечественной библейской науке. К., 2009. Научиться доверять Богу К., 2011. Його ж. Не ходи один. К., 2012. Його ж. Да будет радость ваша совершенна. Проповеди. К., 2012. Його ж. Богословские статьи, доклады и речи. К., 2013.

Ухтомский А.А. Епископ Кассиан (Безобразов) и его перевод Нового Завета. К., 2013.

Скнарь О., прот. Каменные страницы Библейской истории: исследования эпиграфических памятников Израиля и Иудеи периода Первого Храма (Х—VI вв. до Р.Х.). Т.1. К., 2013.

Глущенко А., диак. Значение антропологии преподобного Максима исповедника для современной апологетики. К., 2013.

Борозенец Т.А. Путь, Истина и Жизнь. Вероучительные тексты Православной Церкви. К., 2013. Його ж. Теологическая диалектика сущего. Философские главы. К., 2010.

Кожушний О., прот. Єпископ Птолемаїдський Сінезій та його гімни. К., 2012.

Роман (Подлубняк), архим. Духовная музыка. К., 2012.

[24] Кожушний О., прот. Послання святого Полікарпа Смирнського до филип'ян. К., 2014. Його ж. Дідахе або Вчення дванадцяти апостолів. К., 2014.

[25] Українська Православна Церква на межі тисячоліть. Документи і матеріали. К., 2012.

[26] Ульяновский В.И. Биографический словарь выпускников Киевской духовной академии: 1819-1920. Материалы из собрания проф. Прот. Ф. Титова и архива КДА. Т.1. К., 2015.

Жиленко І. Пізні українські житія святого князя Володимира. К., 2013.

Записки святителя Петра Могили. К., 2011.

Головащенко С.І. Дослідження та викладання Біблії в Київській духовній академії ХІХ — поч. ХХ ст. К., 2012.

Марек П. Бурега В.В. Православные в Чехословакии в 1918-1953 гг. Брно, 2008.

[27] Єпіфанович С.Л., проф. Преподобний Максим Сповідник, його життя і творіння. К., 2013.

Титов Ф.И., проф. прот. Императорская Киевская духовная академия. К., 2003.

[28] Див.: Рішення Священного Синоду Української Православної Церкви: Журнал №24 від 15 березня 2013 року // Офіційний сайт УПЦ // http://sinod.church.ua/2014/01/15/zasidannya-5-bereznya-2013-roku/ (Дата доступу 15.09.2015).

[29] Концепція вищої духовної освіти Української Православної Церкви // Офіційний сайт УПЦ // http://orthodox.org.ua/article/ (Дата доступу 10.09.2015).

[30] «Педагогічна преса» // Освітній портал // http://pedpresa.ua/136606-uryad-zatverdyv-poryadok-vyznannya-dyplomiv-naukovyh-stupeniv-ta-zvan-duhovnyh-navchalnyh-zakladiv.html (Дата доступу 12.09.2015).