Мрія кожного народу у сучасному форматі – бути консолідованим громадянським суспільством. Тоді буде якісна освіта всіх рівнів, належна медицина, хороші дороги та всі блага, які є у цивілізованому світі. Бо коли таке суспільство усвідомлює свої права і вміє ними користуватись, то може дієво впливати та контролювати владні структури, адже є їхнім роботодавцем… 
Власне, про державно-громадські стосунки, громадські організації, роль громади та про реформу освіту розмовляли з Головою Громадської ради при Міністерстві освіти та науки України Галиною Усатенко.

 

– Як Ви схарактеризуєте розвиток громадських організацій в Україні та чи достатньо вони діяльні?

 – Упродовж останнього року у зв’язку із Революцією Гідності та війною активність суспільства на рівні ініціативних груп значно посилилася. Крім того, значно посилилася ініціатива локальних громад, особливо зі змінами до місцевих виборів і із розширенням повноважень органів самоорганізації населення. 
Питання громадських організацій – це питання інституційної організованості ініціативних груп. І тут є більше проблем, аніж з ініціативними групами. Інституційна організація громадської ініціативи потребує низки процедур – це з одного боку. Вони зараз достатньо спрощені у зв’язку з новим законом про об’єднання громадян. Тут постає питання відповідальності, компетентності та, власне, певної візії того, чим буде займатись громадська організація. Тому що для виконання конкретного завдання для волонтерів навряд чи потрібне інституційне оформлення. Якщо вони й надалі хочуть системно діяти, захищаючи права, скажімо ветеранів АТО, наприклад, або вдів з дітьми, які залишились, допомагати, – це вже інший тип роботи. Він потребує більшою мірою інституційного оформлення, з одного боку, для пошуку коштів, з іншого боку, для юридичної прозорості всіх процедур. Тому, з погляду ініціативи нашого суспільства, вона є достатньо високою і такою залишається. Я б навіть сказала, що в нас це набуває суспільної репутації. З погляду інституційної, потребує ще дуже великої роботи, особливо на локальному рівні.

– Як Ви вважаєте, чи бракує громадським організаціям престижу?

– Престиж волонтерських організацій не потребує посилення. А ті, хто бачать себе і свою діяльність у громадському секторі, можуть знайти організацію на будь-який смак або заснувати свою. Я не думаю, що є в цьому проблема. Можливо, якраз виникає питання з відповідальністю, почутістю і діалогом з тими, з ким вони працюють? Ось у цьому питання, але не в популярності.

– Які важелі контролю над реформуванням має громада?

– Громада все може контролювати: від бюджету та використання місцевого бюджету до виконання норм закону. Державно-громадське партнерство в цьому ж і виявляється. Якщо говорити про освіту: робота директора школи та бюджет школи – все може контролюватися. Наявність Наглядової ради та батьківського комітету прописано в законопроекті. Питання в тому, хто туди ввійде, як працюватиме… Усе залежить від того, як люди відповідально і компетентно до цього ставитимуться.

– Наскільки держава прислухається до думки громад?

– Це питання дуже часто чую за рік роботи у Громадській раді. Якщо пропозиція громадськості надана, оформлена коректно до того документа, до якого вона готується, і наведено переконливі аргументи, чому має бути так, а не інакше, тоді вже мають бути дуже принципові політичні чи інші чинники, щоб це було поза увагою. Тоді є підстави вимагати від органів влади пояснити, чому не врахована та чи інша пропозиція. Тут треба розуміти, що коли громадськість говорить з владою, яка має певну мову спілкування – бюрократичну, треба відповідно формулювати ті чи ті положення, щоб їх врахували. Ми відпрацювали механізми подання пропозицій – так у нас з’явилось значно більше шансів вимагати пояснень, чому ні.

– Ви працюєте у сфері освіти. На Вашу думку, де існує найкраща модель освіти сьогодні?

– Питання ідеалу освіти дуже відносне. Воно ідеальне в межах тієї традиції, культури, в яких воно сформовано. Його не можна взяти механічно і перекласти з одного на інше. Можна взяти якісь елементи та підходи моделі та все інше, але воно буде ідеальним для тієї країни, де вона сформована, а не для когось іншого. Потрібно наповнити своїм змістом, своїми традиціями, своїми реаліями. Ми можемо взяти принципи. Наприклад, болонська система – це рамка. Вона не наповнена нічим, а наповнюється вона в кожній країні своїм змістом, своїми дисциплінами, формами оцінювання. У Норвегії дуже продумана система, вона, з одного боку, дає багато прав і можливостей, а з іншого боку, дуже мало контролю. Можливо, і ми колись дійдемо до такого суспільства, якого не треба контролювати, і тоді це буде ідеально.

– Чи держава та громада враховують думку Церков в освітньому питанні?

– Дуже складне питання. Відповідь на це питання дуже залежить від конфесії, яка працює з громадою. Одна конфесія м’яко та толерантно працює з громадою, а інша – не так толерантно. Одна для громади проводить просвітницьку діяльність, інша контрольну, регламентувальну. Тому в новому проекті Закону про освіту чітко записано, що жодна релігійна організація не повинна втручатися в навчальний процес. У Законі про освіту в Норвегії у визначенні, що таке освіта, чітко записано, що освіта спирається на християнські та демократичні традиції та цінності. У нас трішки інша ситуація. Надто поліетнічна держава, і Церкви не монолітні. Тут потрібно, щоб самі церкви дійшли певної згоди. Наприклад, на рівні міністерства, чому прописана норма, що Церква відділена від держави? Бо, до прикладу, ми підтримуємо Католицьку Церкву, а що нам скаже Православна? А якщо Православна, то яка Київського чи Московського Патріархату? Тоді провокуємо ще більше коло проблем і конфліктів, ніж є насправді.

– Якою Ви бачите Україну в європейському контексті? Скільки років потрібно для реформування освіти? Яка це Нова європейська людина в Україні?

– Для реформування освіти потрібно не так багато часу. Для побудови нової України більше. Для освіти – пройти цикл 12 років, після прийняття закону. Коли пройдемо цикл 12 років – матимемо нову якість.

– У кожному законі є певні можливості та загрози. Що скажете стосовно Закону про освіту?

– Закон дає багато можливостей «вікно можливостей», загрозою є невикористання цих можливостей.


Розмовляла Оксана Оліярник, студентка МПЕН

Фото: ІЕС