«ВІЙНА Є РУХОМ ВІД БАЙДУЖОСТІ ДО ДІЇ». ЯКИМИ СЕНСАМИ ТА ЦІННОСТЯМИ ЗАРАЗ ЖИВЕ УКРАЇНА

У Львові з 3 по 7 жовтня пройшов масштабний міжнародний форум – 15-й Екуменічний соціальний тиждень, на якому представники громадського сектору, бізнес-середовища, державних структур, молодіжних організацій, освітніх закладів, релігійних інституцій та Церков різних конфесій осмислювали сенси та цінності мандрівної ідентичності, якими зараз живе Україна і світ.

В межах соціального тижня усі заходи були поділені на три блоки:

І. Грані ідентичності: релігійна, національна, етнічна, культурна, політична.

ІІ. Ідентичність, війна та міграція.

ІІІ. Роль та вплив соціальних інститутів на формування ідентичності.

Чому мандрівна ідентичність? Ідентичність завжди є динамічною, постійно змінюється. Війна є довгим і тяжким шляхом мандрування.

«Якщо в лютому ми не були певні, що Україна вийде вільною від війни, сьогодні бачимо, що війна є рухом від байдужості до дії. Але війна є теж мандрівництвом мільйонів людей. Ми роздумуємо про всіх переселених людей, які через війну покинули свої домівки. Ідентичність мандрівна – бо ідентичність супроводжує рух Церкви. Отож, мандрування об’єднує всі рівні ідентичності. Покликання Екуменічного соціального тижня – поглянути, як різні ідентичності перетинаються і збагачують одна одну», – пояснює директор Інституту екуменічних студій УКУ д-р Павло Смицнюк.

Найважливіше, що треба знати про 15 Екуменічний соціальний тиждень

«Мандрівна ідентичність: осмислення сенсів та цінностей» ― такою була тема 15-го Екуменічного соціального тижня у Львові. В події взяли участь представники з 36 країн.

― Україна і світ зараз переживають кризу війни внаслідок російської агресії. У такі часи постають великі запитання. Тому ми, обираючи тему цьогорічного заходу, орієнтувалися на глобальне осмислення питання ― «хто ми?», акцентуючи, що ідентичність не схожа на затверділий камінь. Адже нині ми маємо змогу спостерігати, як змінюється ідентичність українців зі східних теренів нашої держави. До війни частиною їхньої ідентичності було пострадянське культурне насліддя, та через брутальний досвід ворожої агресії, багато людей зрозуміли, хто вони насправді, тому повертаються до української мови, шукають відповідь, чим відрізняються від росіян, ― розповів в.о. директора Інституту екуменічних студій Українського католицького університету отець Роман Фігас.

Впродовж п’яти днів, із 3 до 7 жовтня, на майданчиках Екуменічного соціального тижня під різним ракурсом розглядали питання національної, релігійної ідентичності, яка місія Церкви в цих питаннях.

― Говорячи про нашу мандрівну ідентичність, маємо повертатися до переосмислення сенсів і цінностей. Ця війна ставить перед нами питання, на яких цінностях хочемо будувати нашу державу, ― додав отець Роман.

У заході взяла участь делегація з католицького університету в Парижі. Вони поділилися своїм досвідом співпрацюють з різними середовищами, висловили захоплення нашою боротьбою за свободу, нашим піднесенням духа і солідарністю.

Вступне слово

Др. Йорґ Луєр, голова Німецької Комісії "Справедливість та Мир"

під час відкриття 15-го Екуменічного соціального тижня "Мандрівна ідентичність: осмислення сенсів та цінностей"

Щиро дякую за дружнє запрошення на цю конференцію. Чесно кажучи, я дуже вражений тим, що ви проводите цю конференцію, незважаючи на всі труднощі, з якими сьогодні стикається Україна, незважаючи на російську агресію проти України. Для мене це вражаючий знак яскравого європейського суспільства, яке не піддається щоденному виклику насильства, вбивств і страждань, але постійно відображає в практичній перспективі основи та принципи життя. Велике спасибі за це живе свідчення. Це має значення не лише для України.

Іммануїл Кант у своїх роздумах про мир зазначав, що навіть під час війни необхідно зберігати позицію миру, що дозволяє нам увійти в процес побудови миру, коли прийде час, тому що мир потрібно готувати вже під час війни, щоб ми не застрягли в самореферентній динаміці насильства.

Я розумію цю конференцію з цієї точки зору, і я відчуваю привілей, що маю можливість зробити свій скромний внесок у неї.

„Мандрівна ідентичність: осмислення сенсів та цінностей“ - це тема, яка охоплює широке поле роздумів. Класичною спокусою відповісти на цю тему було б організувати гордий парад європейських цінностей, посилаючись на європейський проект і створюючи святкову позитивну атмосферу. Ми маємо це в багатьох випадках, не лише в Брюсселі чи Страсбурзі. Але щочастіше мене запрошують до подібних промов, тим більше я сумніваюся, що це об’єднає нас і дозволить нам достатньо співпрацювати, щоб європейський проект став стійкою реальністю.

Криза стабільності та ідея Європи сьогодні

Жерар Деланті

Університет Сассекса, Брайтон, Великобританія

під час відкриття 15-го Екуменічного соціального тижня "Мандрівна ідентичність: осмислення сенсів та цінностей"

З часу Російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року та війни, яка розпочалася як наслідок, ідея Європи знову жваво обговорюється. Формування та ідентичність Європи впродовж історії були тісно пов’язані з наслідками війни та спробами встановити мир. З 1945 року існує загальне погодження, що якщо Європа виступає за щось, то це за мир. В даний момент загальновизнаним є той факт, що ідентичність Європи не базується на фундаментальних принципах, які гарантують єдність всупереч її різноманітності, і в її культурі немає нічого особливо унікального чи виняткового. Її ідентичність обов’язково заперечується і є продуктом будь-якого значення, яке їй надали європейці. Одним із таких значень є нормативна цінність миру. Але що це означає? Що означає посилатися на поняття миру як основної цінності європейської інтеграції?

Безумовно, період з 1945 року був періодом надзвичайного миру в Європі в цілому. Проект європейської інтеграції від моменту його започаткування в 1950-х роках до сучасного Європейського Союзу можна розглядати як побудований на вірі в необхідність встановлення тривалого миру в Європі. Це був проект, керований елітою, який був продуктом далекоглядних лідерів, які прагнули створити умови для тривалого миру між Німеччиною та Францією, країнами, які тричі воювали одна з одною з 1870 року. Також не може бути сумніву, що відносний успіх цього прагнення до миру був пов’язаний із розвитком демократії та процвітанням. Зараз, хоча я не думаю, що це потрібно ставити під сумнів, поняття Європи як мирного проекту має бути переоцінено. Це тому, що більше не існують передумови, на яких він був побудований.

Національна ідентичність у посланнях Андрея Шептицького

Вербова Роксолана,

кандидат філософських наук,

старший викладач кафедри філософії

Національного університету “Львівська політехніка”

Дискусія "Роль Андрея Шептицького та Йосипа Сліпого у збереженні культурної спадщини та формуванні національної ідентичності"

в межах 15-го Екуменічного соціального тижня "Мандрівна ідентичність: осмислення сенсів та цінностей"

Національнаідентичність формується на основі морального обов’язку нації. Вона, як стверджує Р. Демчук, є символічним полем, що позначає дійсність, у сенсі посередника між мислячим суб’єктом / співтовариством і буттям суб’єкта / співтовариства [1, с. 11]. Таким посередником, як вважає А. Шептицький, має стати церква, саме українська церква, яка і утверджує самобутність української нації.

       Все своє життя митрополит Андрей Шептицький присвятив боротьбі за Українську Церкву, яка є духовною основою української нації. Він намагався зреформувати Українську Греко-Католицьку Церкву на основі повернення її до української національної культури, історичних вартостей[2]. Завдяки такому процесу в церковний лексикон було запроваджено поняття “українець” та “український”[3].

       В одному з Листів до Матері він пише, що народ може ззовні змінити свої ознаки національності, але внутрішньо – духовні основи нації, які складають її ідентичність, народ змінити не може. І це, на думку Митрополита, відрізняє нас від росіян, які такої духовності не мають [4, с. 15], а шукають її в інших народів.

Національна ідентичність у посланнях А. Шептицького розкривається через поняття національної єдності та її взаємозв’язок із особою. Між національною єдністю та особою існує простір для проміжних форм органічного єднання. Ці об’єднання є громадами, які А. Шептицький визначає так: “громада, себто злука людей, що живуть в одній місцевості та зв’язані зі собою сусідством і спільнотою багатьох потреб і інтересів” [5, с. 331]. Створення територіальних громад та професійних громадських об’єднань (профспілок, кооперативів, братств тверезості, культурницьких ініціатив) є справою добровільною, але необхідною задля органічного розвитку, з одного боку, особи та сім’ї, з іншого – усієї нації. Громадське життя має регулюватися моральною вимогою справедливості [6].