Пастор Львіської Євангельської Церкви „Осанна”

Директор молодіжної християнської організації

Академічна конференція «Український кооперативний рух»

«Соціальна політика в Україні з точки зору українських християнських Церков»

13 червня 2008 року

Шановна громадо!

Дозвольте мені розпочати з двох біблійних уривків:

1 Івана 3:17-19„А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою! Із цього довідуємось, що ми з правди...”

Якова 2:14-17„Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра? Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму, а хтонебудь із вас до них скаже: Ідіть з миром, грійтесь та їжте, та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва в собі!”

Ніхто з християн не буде заперечувати, що місію духовного просвітництва і передачі спасаючого Божого Слова, Господь Ісус поклав на Свою Церкву. Ми, християни, є відповідальними за поширення Божої правди по землі. Саме нам доручено розповсюджувати Христову Євангелію.

Однак не можна не зауважити, що методи, які для цієї мети використовують багато сучасних християн нерідко відрізняються від тих, які застосовував Сам Господь Ісус.

Несучи людям Спасіння та духовне очищення, Ісус ніколи не забував про особисті потреби людей і завжди відповідав на злободенні виклики суспільства, у якому Він проживав. Близькими для Нього були не лише духовні потреби людей, але і всі інші, які прийшли на цю землю в результаті гріхопадіння.

Ісус годував голодних, напував спрагнених, лікував хворих і потішав пригнічених. Він співчував і був чутливим до потреб людей.

Хтось дуже влучно зауважив: „Навіть Бог не може розмовляти з голодними інакше, ніж на мові хліба”.

Перед тим, як залишити цю землю, Господь сказав Своїм послідовникам такі слова: „Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учинить Івана 14:12”

Отож, ми, як сучасні послідовники Ісуса повинні творити Його діла. Таким чином сучасні християнські церкви не можуть відмежувати себе від проблем суспільства. Вони відповідальні за те, щоб співчувати і перейматися ними, як робив це Сам Ісус Христос. В протилежному випадку ми не в повній мірі виконуємо Його місію.

Давайте пригадаємо Святих Апостолів Павла і Петра. Біблія описує, що при початках своєї духовної діяльності Павло звернувся за схваленням до Петра. Ось що він каже про їх домовленість:

Гал.2:9-10 „Кифа, і Іван, що стовпами вважаються, подали мені та Варнаві правиці спільноти, щоб ми для поган працювали, вони ж для обрізаних, тільки щоб ми пам'ятали про вбогих, що я й пильнував був чинити таке”

Апостоли, проповідуючи правду Божого Слова, не забували про проблеми суспільства, у якому проживали.

Якщо ж місцева церква зосереджена виключно на духовних проблемах, своєму вченні, своїй унікальності і не дбає про проблеми суспільства, вона не відповідає своєму прямому призначенню.

Ми, українські церкви часто дивуємося байдужості людей і державних органів до потреб церкви. Та чи варто дивуватися цьому факту, якщо існує така ж байдужість самої церкви до людей і їх потреб, до того, що робиться у державі? Цілком логічно виникає питання: „А для чого така церква цьому місту, цьому району, цим людям?” Церква, глуха до потреб людей пожинає гідний плід, описаний у наступному біблійному вислові:

Припов.21:13 „Хто вухо своє затикає від зойку убогого, то й він буде кликати, та не отримає відповіді.”

Ми з вами живемо у суспільстві з невигойними, кровоточивими ранами. Низька духовність, руйнування сімейних цінностей (невблаганна статистика фіксує, що близько половини зареєстрованих шлюбів руйнуються), за темпами зростання СНІДУ Україна знаходиться на першому місці у Європі, висока дитяча смертність, зростання кількості абортів, дитяча злочинність, алкоголізм, наркоманія, проблеми інвалідів, безпритульних, пенсіонерів, та інші біди не можуть залишити без відгуку та співчуття серце справжнього християнина.

Одного разу під час робочого візиту до Канади мене спитали: „Чому в країні, яка називає себе християнською, до цього часу існують сиротинці? Чому ваші християни не всиновлять всіх сиріт?”

Я не знаю, як відповідати на подібні запитання. Знаю лише одне: ми, українські християнські церкви є відповідальними за те, щоб творити справи Ісуса. Ми відповідальні за те, щоб, образно кажучи, „всиновити” це суспільство, нашу землю і стати Христовою відповіддю на сучасні проблеми людства.

Біблія вчить нас плакати з тими, хто плаче і радіти з тими, хто радіє. Іншими словами, життя і переживання людей навколо повинні стати для нас такими ж близькими, як і власні.

Та годі очікувати, що церкви зможуть дати гідну відповідь на всі виклики сучасності, якщо вони будуть залишатися такими ж розпорошеними, та ворогуючими, як вони є зараз. До того часу, доки між нами існує конкуренція, непорозуміння і поділи, ми приречені на мізерні, нікчемні результати.

Коли Ісус молився за Своїх послідовників у Первосвященницькій молитві, Він просив про єдність. Він казав, що ми по-справжньому зможемо впливати на цей світ лише тоді, коли будемо єдині.

Наша місцева церква сьогодні несе служіння таким верствам населення, як безпритульні, алко і нарко залежні, інваліди, діти-сироти. Ми проводимо профілактичну роботу серед молоді проти СНІДу, наркоманії, тютюнопаління, алкоголізму, абортів та інших проблем. Та озираючись навколо, ми бачимо, що наші поодинокі зусилля наче краплина у величезному морі і без плідної співпраці з іншими християнами ми не зможемо досягнути відчутного впливу на суспільство. Нам потрібна єдність, про яку мріяв Ісус.

Біблія вчить нас, що єдність не слід плутати з однаковістю. Справжня єдність – це вміння приймати і мати спільність з тим, хто не такий, як ти. На мою думку, сучасним християнським церквам ще далеко до справжньої єдності. Та все ж, вірю, що в ім’я того, щоб наша Українська багатостраждальна земля отримала гідну християнську відповідь на проблеми, що наступають, ми зможемо подолати наші амбіції та гордість і стати стіною проти всіх загроз.

На завершення хочу процитувати слова одного з наших великих попередників:

„В головному – єдність, в другорядному свобода, у всьому іншому - любов”