Програмна доповідь - Кард. Майкл Черні, ТІ «Міграція людей, інклюзивність і братерство: Ідеї та ідеали для України»

Екуменічний Соціальний Тиждень

Інститут Екуменічних Студій - Український Католицький Університет

5.10.2021 - Львів, Україна

Програмна доповідь - Кард. Майкл Черні, ТІ

«Міграція людей, інклюзивність і братерство:

Ідеї та ідеали для України»

Вступ

В умовах сучасного пост-епідемічного контексту поняття розвитку може здаватися доволі абстрактним і далеким від об’єктивної дійсності; або, більше того, ідеєю, яка містить негативні конотації неповноцінності, як на зразок «розвиток третього світу». Тож чому ми пов'язуємо розвиток та міграцію? Тому що стабільний розвиток стимулює міграцію та тому, що люди, які шукають нове місце стабільності та можливостей, мігрують значною мірою, щоб забезпечити власний повноцінний розвиток, а особливо своїх дітей. На жаль, місцеве населення, думаючи, що не має нічого спільного з мігрантами і, можливо, відчуваючи загрозу, може мати спокусу відвернутися від них.

 

Незважаючи на ці тверезі думки, я сьогодні радий дослідити тему міграції в рамках католицького соціального вчення. Щоб відповісти на нові виклики реальності, суспільна думка нашої Церкви, що розвивається, закликає розпізнавати знаки часу та досягає кульмінації в есхатологічній надії. У своїй останній енцикліці Fratelli tutti Папа Франциск пропонує уважно придивитися до сучасного світу, а особливо до його поточних подій. «Як тільки ця криза здоров'я пройде, - попереджає він, - найгіршою реакцією було б ще глибше зануритися у гарячкове споживацтво та нові форми егоїстичного самозбереження» або руйнівний індивідуалізм. І він уточнює: «Дасть Бог, після всього цього, ми більше не будемо мислити термінами «вони» і «ті», а лише «ми». Нехай це не виявиться «просто черговою трагедією історії, з якої ми нічого не навчилися» (FT 35).

У той час як нещадна логіка глобалізації знаходить сприятливе середовище у ослабленні соціального виміру існування, навчаючись на помилках минулого, новітнє папське вчення Папи Франциска та його попередників закликає нас заново віднаходити цінність спільного блага, яке сприяє спільному та особистому розвиткові, розвитку цілісному та сталому, за словами Папи Павла VI, «розвитку кожної людини і всієї людини».

Контекстуалізована в рамках Екуменічного Соціального Тижня, присвяченого сталому розвитку, та беручи до уваги унікальну цінність братерства та спільного блага, моя доповідь зосередиться на значенні міграції для цілісного розвитку людини в українському контексті та спробує запропонувати деякі орієнтири для сьогоднішньої ситуації в Україні з точки зору соціального вчення Святішого Отця. Водночас я дуже сподіваюся переконати вас читати, роздумувати, засвоювати та впроваджувати Fratelli tutti, тому що, за словами її підзаголовка, «Братерство та суспільна дружба» є дійсно необхідним ключем до розв’язання великих проблем, які калічать людство і руйнують нашу планету.

Український контекст

Щоб краще сконцентруватись на нашому аргументі, давайте коротко розглянемо деякі виклики, які прямо чи опосередковано пов'язані з міграцією, яка, в свою чергу, є одним з ключових елементів української економіки та демографії сьогодні.

Статистика чітко говорить про те, що Україна є однією з країн Європи, найбільш зацікавленою феноменом еміграції. Українська діаспора налічує близько 20 мільйонів, серед них 2,5 мільйони трудових мігрантів, які щорічно переказують понад 11 мільярдів доларів США, що становить 10% ВВП країни. Враховуючи ці вражаючі цифри, можна припустити, що далекоглядне управління грошовими переказами могло б сприяти розвитку та економічному зростанню, яке ще у 2019 році було досить стабільним (3,2%), але криза, спричинена епідемією COVID-19, різко погіршила економічне становище країни у 2020-21 роках. Сільськогосподарське виробництво, включаючи домашні господарства, є основою вітчизняної економіки; при належному плануванні та управлінні воно зможе вирішувати питання як внутрішнього споживання, так і експортної торгівлі. Сільське господарство має значний потенціал для подальшого економічного розвитку країни.

На поточні міграційні процеси в Україні впливає низка важливих факторів. До них відносяться:

  • Минулі та триваючі конфлікти в Криму та на Донбасі (схід України) та економічний спад, який вони спричинили;
  • Докорінні реформи на державному рівні ризикують стати фактором витіснення деяких груп громадян, а також, якщо вони застосовуються неадекватно, можуть стати причиною ще більш масової еміграції;
  • У той час як рівень безробіття в Україні збільшився до 10,5% у 2021 році, третина трудових мігрантів складає молодь у віці до 35 років. Цей фактор може вплинути на національну безпеку та зростання у середньостроковій перспективі;
  • Українське населення є одне з найбільш швидко старіючих в Європі. Ця тенденція загострює проблеми зайнятості, скорочуючи кількість робочої сили;
  • Європейська та Євроатлантична інтеграції, включаючи запровадження безвізового режиму з ЄС у 2017 році;
  • Беручи активну участь у трудовій міграції за кордон протягом багатьох років, українці мають позитивний досвід міграції. У цьому напрямку розвинулося багато мереж, що сприяють міграції;
  • Трагічний розділ торгівлі людьми та сучасного рабства, який тісно пов'язаний з міграцією, але часто залишається непоміченим. Протягом останніх п'яти років, Україна залишається переважно країною походження, транзиту та пунктом призначення жертв торгівлі людьми. Жертви торгівлі з України експлуатуються всередині країни, а також у Росії, у країнах-членах ЄС та інших частинах Європи, у Китаї, Казахстані та на Близькому Сході. Українські діти та деякі вразливі дорослі часом стають жертвами примусового жебракування. Обмеження, пов'язані з пандемією, спричинили експлуатацію більшої кількості українців у торгівлі робочою силою в Україні та збільшення сексуальної експлуатації в Інтернеті.[1] Але більша частина цієї трагедії залишається непоміченою, невидимою та без відповіді.
  • Перший момент, який я хотів би підняти, стосується великої та зростаючої української діаспори, ці емігранти є виразним ресурсом для українського суспільства та національної економіки, вони повинні братися до уваги належним чином як політиками, так і усіма релігійними, соціальними та академічними форумами. Українські бабусі, матері, сестри та дочки, які працюють за кордоном зазвичай жертвують себе задля кращого життя і майбутнього своїх рідних. Ці люди є органічною складовою України, частиною української громади.
  • Інше питання, це проблема масової кваліфікованої міграції чи так званого «brain-drain» відтоку мізків. Ще у 2016 р. папа закликав: «Суспільство покликане пропонувати дійсні можливості працевлаштування новим поколінням, уникаючи так званого “відтоку мізків”. Те, що людина може вільно обирати професію та працювати за кордоном, добре і плідно; проте це боляче, коли освічені молоді люди змушені покинути свою батьківщину через відсутність відповідних можливостей» [10]. Уряд, громадські діячі та релігійна спільнота не можуть залишатися осторонь, просто спостерігаючи. Хто готовий зробити свій внесок у взаємопов’язаний цілісний підхід?
  • Першочерговою потребою є розробка дієвих пропозицій щодо ефективної політики по всій країні щодо реінтеграції осіб, що повертаються. «Для тих, хто вирішує повернутися на батьківщину, - каже Папа, - я хочу наголосити на необхідності розробки програм соціальної та професійної реінтеграції»[11].
  • У вашій країні, вірите чи ні, є більше мільйона внутрішньо переміщених осіб, які чекають інтеграції та участі. Братнє та поліфонічне українське суспільство не було б можливим без його національних меншин, як, наприклад, кримські татари. Новітня історія цього народу вже зазнала жаху депортації у 1944 році, а сьогодні тисячі татар є внутрішньо переміщеними особами. Їхня присутність дає можливість сприяти практичній гостинності та спільному зросту по всій країні. Оскільки зустріч з новоприбулими мігрантами та внутрішньо переміщеними людьми «інших конфесій та релігій є сприятливим ґрунтом для зростання відкритого та збагачуючого екуменічного та міжрелігійного діалогу»[12].

Беручи до уваги все вищесказане, звісно без претензії вичерпності, я хотів би повторити разом з Аном Нгуєн, Головою місії МОМ в Україні (21 липня 2020 р.), що мігранти є основою української економіки. Приватні грошові перекази, які надсилаються в Україну, дозволяють українським сім'ям забезпечити основні потреби, включаючи харчування, житло, освіту та охорону здоров'я. Але якщо, з виключно економічної точки зору, Україна отримує від міграції більше переваг ніж недоліків, не варто втрачати з поля зору того, що відсутність батьків, які працюють за кордоном - у більшості випадків матері - може завдати вагомої шкоди соціальному та психологічному розвитку дітей. Залишені діти є особливо вразливими і потребують окремого трактування з боку державної політики. Інший делікатний аспект полягає в тому, що жінки, які повертаються до України по закінченні роботи за кордоном, часто відкидаються їхніми сім’ями і залишаються самі, часто без засобів на існування та допомоги.

Спрощений підхід до цього багатогранного питання толерує або навіть сприяє експлуатації та інструменталізації людських вразливостей на користь, наприклад, виборчого чи економічного інтересу окремих груп. Такі виклики вимагають більш ніж лише простих заходів, які залишають глибокі основні проблеми недоторканими.

Цілісний розвиток та соціальне вчення Папи Франциска[2]

Маючи перед очима основні виклики, давайте коротко розглянемо якої конотації задає Соціальне вчення Церкви з цього приводу та які конкретні орієнтири воно пропонує.

Розвиток найкраще вимірюється його впливом на спільне благо, у якому усі складові суспільства беруть справедливу участь. З точки зору Папи Франциска, його також можна оцінити тим, як він втілює всеохопний ідеал людського братерства та сестринства. Щоб бути сталим та цілісним, розвиток має включати людей, які потребують допомоги, не просто лише як бенефіціари (отримувачі), а й як активні учасники чи дійові особи. Франциск у цьому питанні є дуже чітким. Він каже: «Коли ми говоримо про сталість, ми не можемо не помітити, наскільки важливо включити та прислухатися до всіх голосів, особливо тих, які зазвичай є виключені з такого типу дискусій, таких як голоси бідних, мігрантів, корінного населення, молоді»[3].

Парадигму братерства з його інклюзивністю, стабільністю та всебічним людським розвитком усієї особи слід просувати на кожному рівні протягом усього процесу розвитку. Тема людського братерства становить один з основних сюжетів, які філігранно проходять через усе вчення Папи Франциска.

Це почалося з його слів відразу після обрання: «Помолімось за весь світ, щоб був великий дух братерства» (13.3.2013). Під час євхаристійного богослужіння, розпочинаючи своє Петрове служіння, він заявив: «щоразу, коли ми не піклуємось про творіння та про наших братів і сестер, шлях до руйнування відкривається, а серця затвердіють» (19.3.2013). З самого початку він слідував і втілював вчення Другого Ватиканського Собору. Як стверджує Gaudium et spes загальне братерство та суспільна дружба становлять для сучасного світу «знаки часів» (GS 4). Четвертий розділ Evangelii gaudium чітко демонструє соціальні наслідки радісного проголошення Євангелія. І п’ятий розділ Laudato sì містить рекомендації щодо побудови більш справедливого світу, кращої взаємоповаги між людьми та належної пошани до творіння.

Енцикліка Fratelli tutti знаходиться в горизонті, створеному попередніми документами. Її головне послання і формальна точка зору вбачають «нас разом», як путівник до побудови людського братерства для миру у світі та спільного життя. У цьому полягає пророча сила Fratelli tutti. Сама назва енцикліки проголошує, що ми - фрателлі тутті - усі брати і сестри. Він розкриває заклик поширювати братерство-сестринство та суспільну дружбу, яка доручена усім, включаючи Церкву.

У першому розділі, «Темні хмари над замкнутим світом», Святіший Отець читає дійсність сучасного світу, висвітлюючи низку тенденцій, які «перешкоджають розвиткові вселенського братерства» (FT 9). Ці тенденції являють собою спільні виклики, перед якими неминуче постають церковні спільноти, академічне коло та громадянське суспільство.

Споживацька культура відмови (throwaway culture), яка контрабандно створює ілюзію всемогутності, невблаганно веде до нівелювання індивідуальних інтересів, самоізоляції та, в кінцевому рахунку, смерті братерства. Щоб врятувати людство та його ідеали, аби здійснити Божий творчий план, Папа Франциск постійно запрошує всіх поширювати та пропагувати культуру зустрічі: «Зустрічаючи і вітаючи всіх, солідарність - слово, яке приховується цією культурою, ніби це погане слово - солідарність і братерство: ось що робить наше суспільство справді людяним»[4].

Розділ 2 пригадує нам добре знану притчу про Доброго самарянина «як незнайомця на дорозі». Для того, щоб розпізнати когось у скруті як брата чи сестру, нам спочатку потрібно «помітити» їх присутність. Той, хто зосереджений на собі, не зацікавлений в інших, байдужий, він не розпізнає свого ближнього, покинутого на дорозі (пор. FT 73). Визнати свого ближнього як брата чи сестру, потребує додаткових зусиль, особливо якщо вони не «належать до нашої соціальної групи» (FT 81).

Окрім цього іманентного виміру братерства, існує ще й трансцендентний, який грунтується на недвозначному одкровення Ісуса Христа: «Істинно, істинно кажу Я вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Мт 25:40). Тому християнини покликані «розпізнати самого Христа в кожному залишеному чи відкинутому братові чи сестрі» (FT 85). З цієї точки зору культура зустрічі трансформується в «богослов’я» зустрічі і, послідовно, у «теофанію» зустрічі.

Fratelli tutti дивиться на мігрантів

Культура відмови знаходить собі легке застосування у феномені міграції, оскільки мігранти походять з різних середовищ, вони представляють культурне, лінгвістичне релігійне різноманіття. Стає легше відрізнити «нас» та «інших», виправдовуючи «їх» виключення з «нашого» кола. Маски, якими ми навчилися користуватися під час пандемії, повинні навчити нас знімати шкідливі маски. Це фасади та стереотипи, «за допомогою яких ми маскуємо своє его, завжди турбуючись про зовнішній вигляд». Нехай вони упадуть, «ще раз відкриваючи неминуче і благословенне усвідомлення того, що ми є частинами один одного, що ми брати і сестри один одного» (FT 32), з якими ми живемо разом і разом піклуємось про наш «спільний дім».

Для того, щоб почати будувати разом, потрібно сповільнити темп, бути терплячим і стриманим у порівняннях, а також запросити до столу тих, хто зазвичай залишається поза нашою увагою. Діалог і контемпляція у прийнятті рішень стають все більш дискомфортними інструментами споживацької економіки. Її шалені виробничі ритми, які характеризуються все більшим прискоренням ринкових відносин, діють як тенденція, яка сьогодні встановлює порядок денний, спрямований на те щоб не допустити затримок та сповільнень (FT 17).

Щоб протиставитися цьому проявові культури відкинення, братерство та сестринство мають стати нашою ідентичністю у всіх вимірах спільних зусиль та людського співіснування. Франциск детально прояснює цю тезу під час зустрічі з молоддю у Вільнюсі. Він каже: «Ідентичність не є продуктом лабораторії; [...]. Ідентичність насправді існує у спільній ходьбі, у боротьбі разом, у взаємній любові. Ідентичність дійсно існує у належності до сім’ї, до народу. Ідентичність дійсно існує, даючи тобі любов, ніжність, турботу про інших ... Ідентичність дійсно існує, даючи тобі силу боротися і водночас ніжність ласки»[5].

У Посланні до 107-го Всесвітнього дня мігрантів та біженців 2021 року Папа Франциск запрошує всіх «разом подорожувати до все більш ширшого “ми” для всіх чоловіків і жінок, заради оновлення людської сім'ї, яка будуватиме разом майбутнє, у справедливості та мирі, сприятиме цілісному розвитку та створюватиме умови де ніхто не залишиться позаду». Чи існує інший більш ефективний спосіб сприяти цілісному чи інтегральному розвитку?[6]

Покликання політики

Цілий п’ятий розділ енцикліки присвячений «Кращому виду політики». Політика - це покликання, а роль політики має фундаментальне значення для реалізації загального братерства та суспільної дружби. Іншими словами, цілісна реалізація нашого спільного покликання до братерства вимагає чесної політики, політиків, вірних своєму покликанню і завжди на службі загальному добру (FT 154). Розбудова загального блага починається зі встановлення миру та справедливості.

У цьому плані особливо доречними також для українського контексту я вважаю слова Франциска під час його візиту до Вірменії: «[Сьогодні] занадто багато конфліктів у різних частинах світу залишаються невирішеними, викликаючи горе, руйнування та вимушену міграцію цілих народів. Важливо, щоб особи, відповідальні за майбутнє націй, мужньо і без зволікань впроваджували ініціативи, спрямовані на припинення цих страждань, роблячи своєю головною метою прагнення миру, захисту та прийняття жертв агресії та переслідувань, сприяння справедливості та сталого розвитку»[7].

Власне через покликання політики служити та захищати спільне благо, слід уникати тенденцій корупції та зловживання владою, що виникають і помножуються, коли політики піддаються спокусі «популізму, який демагогічно експлуатує [вразливих] в своїх цілях, або лібералізму, що служить економічним інтересам могутніх» (FT 155). Політика швидше повинна показати себе здатною охопити широке бачення, виявитись здібною оновити суспільні структури та організації зсередини, сприяти багатосторонності (FT 144), переосмислити правові системи на основі міжнародного співробітництва та встановити цілі, які виходять за межі локальних інтересів (FT 177).

Так як особа і народ є співвідносними поняттями, так і «соціальна любов» та «політичне милосердя» є сторонами цієї ж медалі: те, що на міжособистісному рівні стає підтримкою для іншого, у політиці така підтримка повинна проявлятись у прагненні до побудови інклюзивного суспільства (FT 186).

Серед сьогоднішніх основних викликів для української політики, релігійної спільноти та громадянського суспільства є питання захисту життя. З точки зору цілісного розвитку людини, захист життя - не є лише одномоментною дією, воно означає захист кожного аспекту людського існування. «Піклування про життя - говорить Святіший Отець - вимагає приділити увагу умовам життя: здоров’ю, освіті та можливостям роботи. Одним словом, воно включає в себе все, що дозволяє людині гідно жити»[8].

Діалог та дружба у суспільстві

Розділ 6 називається «Діалог і дружба у суспільстві». У плюралістичному суспільстві, такому як українське, розвиток дружніх відносин і чесного взаємообміну набуває особливого суспільного значення. Франциск пропонує діалог як незамінний інструмент для згуртування різних сфер суспільства, оскільки він дозволяє нам вийти за межі «будь-яких ефемерних консенсусів» (FT 211). Відсутність правдивого діалогу та готовності до дружби завжди має шкідливі наслідки, і лише нарощує конфлікт та загострення внутрішньої напруги (FT 202).

Часто діалог плутають з несамовитим «обміном» думок, який не передбачає справжнього пізнання іншого, а залишається безплідним посиленням власних позицій. Це стиль, який став домінуючим не лише в мережі, де агресивність і ненависть знаходять притулок у безликій комунікації запропонованій соціальними медіа, але й у політичних дебатах, де здатність панувати над супротивником стала важливішою, ніж ідеї, які хочеться висловити. Немає справжнього діалогу без поваги до іншого, його ідентичності та визнання правомірності іншого способу мислення (FT 203).

Соціальна дружба і братерство народжуються з культури зустрічі та діалогу, що означає разом шукати істину, пізнавати її в її фактичній об’єктивності, долаючи будь-який вид «привласнення», що обмежується єдиною точкою зору (FT 206). Сприяння здоровій «культурі зустрічі» є передумовою досягнення соціальної погодженості, в якій нікому не відмовляють у правах і можливостях (FT 216-221).

Франциск рекомендує доброту як форму поваги, як спосіб комунікації який має за ціль не заподіяти шкоди іншим (FT 223). Співдіяти один з одним, не релятивізуючи власну думку чи думку інших, є найбільш безпосереднім способом трансформації суспільних відносин та закладання основ спільного існування, плідного для всіх (FT 224).

Для сприяння діалогу та зустрічі, спрямованих на цілісний розвиток, надзвичайно важливою є співпраця Церков, громадянського суспільства та наукових кіл. Франциск стверджує, що «наші суспільства матимуть “барвисте” майбутнє, збагачене різноманітністю та культурним обміном. Отож, ми вже зараз повинні навчитися жити разом у гармонії та мирі. [...] Для досягнення цього ідеалу, однак, ми повинні докласти всіх зусиль, щоб зруйнувати стіни, які розділяють нас, і, визнаючи наш глибокий взаємозв’язок, побудувати мости, які сприятимуть культурі зустрічі»[9].

Деякі орієнтири для України

Сталий розвиток передбачає зустріч, діалог та співпрацю; він вимагає не лише особливої ​​уваги до найслабших, таких як бездомні, мігранти та біженці, але також і їхню активну участь. Беручи до уваги Соціальне вчення Церкви, особливо навчання Папи Франциска, спробуємо опрацювати кілька пропозицій, придатних для українського контексту.

Висновки

Оскільки «великі зміни не стаються за столами чи в офісах» (FT 231), а здійснюються за допомогою конкретних жестів та дій, Соціальне вчення Церкви завжди розглядало суспільну реальність з практичного боку і вказувало конкретні орієнтири для вирішення цих питань та гармонійного співіснування у суспільстві. Новітнє навчання Папи Франциска накреслює основні теми цілісного розвитку людини та пропонує реальні інструменти: 1) для збереження «видобутку» чи «збирання» пам'яті про минуле, не викидаючи її як застарілу; 2) для сприяння діалогу в умовах сьогоднішніх викликів як привілейований підхід або «підхід вибору», навіть якщо сторони давно у конфлікті; 3) для спільного планування майбутнього,де «спільний» означає всіх зацікавлених сторін, а не тільки так званих «важливих»; 4) для ініціювання процесів примирення в дусі святого Франциска: «Зроби мене каналом твого миру. Там, де є ненависть, дозволь мені принести твою любов» тощо; та 5) для захисту скарбів національної та культурної різноманітності, а також природної краси та ресурсів, ввірених майбутнім поколінням.

Основний внесок, наданий проводом Потифіка до нашої сьогоднішньої теми, полягає в тому, щоб навчити нас співпрацювати без ревнощів, без будь-яких розладів чи поділів, щоб побудувати братнє суспільство, де ніхто не виключений[13]. Збагачені різноманітністю дарів кожної людини, ми можемо з’єднати нашу спільноту мостами, а не роз’єднувати мурами, де «ми можемо перетворити кордони на привілейоване місце зустрічі та де широке “ми” стане дійсністю[14].

Пророчий голос Франциска у світлі Божого Слова проявляє у Fratelli tutti ту тривогу, яка хвилює сьогодні усе людство, але яка має нагоду стати можливістю не лише для релігійних спільнот, а й для всього суспільства. Запрошення зрозуміти актуальність братерства та його конкретні наслідки для побудови кращого світу - це заклик до кожного відновити сміливість і далекоглядність, та активно спричинитись до поширення парадигми братерства, натхненної словами Христа: Не називаю вас рабами, але друзями (пор. Ів 15:15).

 

[1] Доповідь Державного Департаменту США про торгівлю людьми за 2021 рік,

https://www.state.gov/reports/2021-trafficking-in-persons-report/

[2]Див. Michael Czerny and Christian Barone, Fraternità - segno dei tempi: Il magistero sociale di Papa Francesco (Libreria Editrice Vaticana, 2021, forthcoming in English translation from Orbis in 2022). It provides a synthesis of the magisterium of Pope Francis, in continuity with the pronouncements of the Second Vatican Council, urging universal brother- and sister-hood as a “sign of the times” for our age—a rejuvenated vision for contemporary humanity, including all the religions, walking together and joining forces to build a more just and united world.

[3] Промова Папи Франциска до учасників Конференції на тему «Релігії та цілі сталого розвитку (ЦУР): Прислухаючись до плачу Землі та бідних», 8 березня 2019 року.

[4] Проповідь Папи Франциска у Катедральному соборі Ріо-де-Жанейро (XXVIII JMJ), 27.07.2013.

[5] Промова під час зустрічі з молоддю на Вільнюській катедральній площі, 22.09.2018.

[6] Pope Francis, Message for the 107th World Day of Migrants and Refugees, 26.9.2021.

[7]Виступ Папи Франциска на зустрічі з представниками влади, громадянського суспільства та дипломатичного корпусу в Єревані, 24.06.2016.

[8] Звернення до руху Pro-Life Movement, 02.02.2019.

[9] Послання Папи Франциска до 107-го Всесвітнього дня мігрантів та біженців, 27 вересня 2021 р.

[10]Промова Папи Франциска до учасників IV Всесвітнього конгресу з питань душпастирства іноземних студентів, 1 грудня 2016 р.

[11] Pope Francis, Message for the 104th World Day of Migrants and Refugees, 14.01.2018.

[12]Промова Папи Франциска до національних директорів душпастирства для мігрантів, 22 вересня 2017 р.

[13]Послання Папи Франциска до 106-го Всесвітнього дня мігрантів та біженців, 27 вересня 2020 р.

[14]Пор. Послання Папи Франциска до 107-го Всесвітнього дня мігрантів та біженців, 27 вересня 2021 р.