 |
|
Вербова Роксолана,
кандидат філософських наук,
старший викладач кафедри філософії
Національного університету “Львівська політехніка”
Дискусія "Роль Андрея Шептицького та Йосипа Сліпого у збереженні культурної спадщини та формуванні національної ідентичності"
в межах 15-го Екуменічного соціального тижня "Мандрівна ідентичність: осмислення сенсів та цінностей"
Національнаідентичність формується на основі морального обов’язку нації. Вона, як стверджує Р. Демчук, є символічним полем, що позначає дійсність, у сенсі посередника між мислячим суб’єктом / співтовариством і буттям суб’єкта / співтовариства [1, с. 11]. Таким посередником, як вважає А. Шептицький, має стати церква, саме українська церква, яка і утверджує самобутність української нації.
Все своє життя митрополит Андрей Шептицький присвятив боротьбі за Українську Церкву, яка є духовною основою української нації. Він намагався зреформувати Українську Греко-Католицьку Церкву на основі повернення її до української національної культури, історичних вартостей[2]. Завдяки такому процесу в церковний лексикон було запроваджено поняття “українець” та “український”[3].
В одному з Листів до Матері він пише, що народ може ззовні змінити свої ознаки національності, але внутрішньо – духовні основи нації, які складають її ідентичність, народ змінити не може. І це, на думку Митрополита, відрізняє нас від росіян, які такої духовності не мають [4, с. 15], а шукають її в інших народів.
Національна ідентичність у посланнях А. Шептицького розкривається через поняття національної єдності та її взаємозв’язок із особою. Між національною єдністю та особою існує простір для проміжних форм органічного єднання. Ці об’єднання є громадами, які А. Шептицький визначає так: “громада, себто злука людей, що живуть в одній місцевості та зв’язані зі собою сусідством і спільнотою багатьох потреб і інтересів” [5, с. 331]. Створення територіальних громад та професійних громадських об’єднань (профспілок, кооперативів, братств тверезості, культурницьких ініціатив) є справою добровільною, але необхідною задля органічного розвитку, з одного боку, особи та сім’ї, з іншого – усієї нації. Громадське життя має регулюватися моральною вимогою справедливості [6].
Утворення нації, як зазначає А. Шептицький, відбувається зусиллями осіб. Існують фактори, що роблять це формування можливим, але без спеціальних зусиль проводу нація не сформується. З точки зору Митрополита, нація має бути подібною до організму, в якому особиста воля кожної одиниці суголосна із волею всього народу. Це стає можливим, коли і індивід, і народ в цілому, і провід народу діють згідно із вимогами одного природного закону. Таким чином, кожен виконував би свій природний обов’язок, діяв би згідно зі своїм природним покликанням. Якщо ж індивід ухиляється в егоїстичне самолюбство, живе виключно за диктатом власних пристрастей, вимоги яких видає за природні потреби, то це шлях до духовної смерті індивіда і до хвороби нації [6], до того що перестає визначатись як національна ідентичність. До такого розвитку ситуації і прагне росія, яка намагається знищити нашу націю як фізично, так і духовно. Але, як стверджував А. Шептицький, духовні основи нації, які складають її ідентичність, народ змінити не може [4, с. 15].
 |
 |
 |
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
| Copyright © 2012 - Екуменічний Соціальний Тиждень | Developed by: DP Media - Group |
