Акакдемічна конференція «Реформи через довіру», 29 вересня 2011 рік

jordan release date | Custom Air Force 1 - Design Your Own Sneaker , Fitforhealth

Перш за все хочу подякувати організаторам четвертого Екуменічного соціального тижня  - Українському Католицькому Університету та Інституту Екуменічних Студій – за можливість взяти участь у цьому важливому заході і висловити своє бачення реформ через довіру.

Для того щоб побудувати будинок з купи цегли, потрібен проект, складений інженером, потрібні виконроби і будівельники, і потрібен цемент. Також і для проведення масштабних реформ потрібен план, потрібні виконавці. А цементом реформ виступає довіра населення. Не буде цементу – не буде будинку. Не буде довіри – не буде реформ.

Секрет усіх великих реформаторів, будь то Ерхард в Німеччині, Лі Куан Ю в Сінгапурі, Бальцерович у Польщі, простий– вони мали величезну довіру своїх співгромадян. І не дивно, що сліпе копіювання їхнього досвіду часто призводить до зворотних результатів – реформатори можуть поділитися тільки своїм досвідом, а довіру кожному потрібно завойовувати самому.

Сьогодні, згідно з опитуваннями, вісімдесят дев’ять відсотків громадян України не підтримують пенсійну реформу, вісімдесят відсотків - податкову, сімдесят п’ять - земельну. І тут немає нічого дивного - за 20 років у нас саме слово «реформа» перетворилося на синонім «зубожіння», «радикальна реформа» - обкрадання, а «непопулярна реформа» сприймається, як неприховане пограбування.

Недовіра до реформ має цілком конкретний прояв - відхід економіки в тінь. І шістдесят відсотків тіньової економіки - найяскравіша демонстрація рівня довіри суспільства до економічної політики влади.

Але справа не стільки в слові «реформи», скільки в людях, котрі це слово вимовляють. Важко повірити Дон Жуану, який проповідує сьому заповідь. Ще складніше повірити нашим лідерам, які на словах проголошують свободу і демократію, лібералізацію та дерегуляцію, боротьбу з корупцією та громадянське суспільство. Адже на ділі ми бачимо цензуру і політичні та економічні переслідування, монополізацію ринків і посилення регуляторних процедур, розквіт корупції та відсутність діалогу влади і суспільства.

Ми живемо в країні, де подвійні стандарти є нормою поведінки влади, більше того, ці стандарти посилено нав'язуються суспільству.

Ви уявляєте собі, щоб ці люди, які десятиліттями перебувають при владі, відмовилися від корупційних схем, від регулювання на кожному кроці, щоб вони дали свободу підприємництву і чесній конкуренції? Ви уявляєте, щоб вони почалИ реформи з себе?!

Напевно, простіше уявити собі бармена, який очолює кампанію по боротьбі з алкоголізмом у власному барі!

Новітня історія економічних реформ фіксує цікавий факт-постсоціалістичні країни, навіть найуспІшніші, після розпаду соціалістичного табору демонструють істотно нижчі показники економічного розвитку, ніж посттоталітарні країни після закінчення Другої світової війни.

У чому різниця? У другому випадку війна змела не тільки самі тоталітарні режими, але й колишню організацію суспільства і бюрократії. І старт з чистого аркуша виявився вельми ефективним.

Водночас, в багатьох країнах колишнього соціалістичного табору, порівняно мирний перехід від однієї соціально-економічної формації до іншої супроводжувався збереженням тих чи інших згуртованих груп старої номенклатури. Але навіть тут Україна «відзначилася» - нова незалежна держава, яка проголосила курс на ринкові цінності, повністю зберегла стару комуністичну номенклатуру.

Сьогодні середній термін перебування чиновників на державній службі набагато довший, ніж вік незалежності України. Так скажіть, який капіталізм могли побудувати люди, що вивчали економіку у Вищій партійній школі? Тільки карикатурний, причому провівши країну через всі його стадії - «дикий», «бандитський», «номенклатурний», «рейдерський» ...

Як морська свинка не має жодного стосунку ані до свиней, ані до моря, так і проголошена ними соціально-ринкова економіка не має нічого спільного ні з ринком, ні з соціальною політикою.

Коли ми говоримо про неефективність української бюрократії, ми, передусім, маємо на увазі руйнівну функцію. Тут українська бюрократія  надефективна! Тільки наш парламентський комітет провів через Верховну Раду десятки законопроектів, які стосуються дерегуляції економіки, але практична реалізація всіх їх була загальмована. Натомість закони, які погіршують умови ведення бізнесу, починають виконуватися миттєво. Іноді навіть заднім числом!

Усі ці 20 років український бізнес жив на умовах суспільного договору, укладеного між колишньою партійною номенклатурою і новим на той час класом підприємців. Це договІр полягав у тому, що держава дозволяє малому і середньому бізнесу виживати і дивиться крізь пальці на тіньову складову бізнесу. Зі свого боку, держава економить на зарплаті чиновників, з якими малий і середній бізнес повинні ділитися.

Навіть такий далеко неідеальний суспільний договір, завдяки загальному економічному зростанню і сприятливій зовнішній кон'юнктурі, давав малому та середньому бізнесу можливості для розвитку.

Але настала економічна криза. Малий і середній бізнес три роки поспіль бореться не за оптимізацію прибутку, а за мінімізацію збитків, не за розвиток, а за виживання. Проте, апетити чиновників не зменшилися. Малий і середній бізнес перебувають у становищі курки, яку ріжуть за те, що вона не знесла другого яйця за день ...

Фактично, влада спробувала нав'язати малому та середньому бізнесу новий - кризовий - суспільний договір. Він простий і лаконічний - «Ви нам або раби, або вороги!» Раби - це ті, у кого завтра можна все відібрати, вороги - це ті, у кого все відберуть вже сьогодні. Саме такий суспільний договір був записаний між рядків Податкового Кодексу, регуляторних актів та судових рішень. Завдяки Податковому Майдану цей новий суспільний договір все-таки не був в повному обсязі імплементований в наші економічні реалії. І в цьому величезна заслуга малого бізнесу, якому, воістину, нема чого втрачати, крім поборів.


На жаль, деякі представники середнього бізнесу все ще розраховують, що з чиновниками можна домовитися «в індивідуальному порядку», і що корупційний потенціал може дати певні плюси в конкурентній боротьбі. Це настільки ж недалекоглядно, як годувати людожера своїми друзями, з розрахунку, що на ситий шлунок він до тебе не добереться. Рано чи пізно хтось із друзів виявиться сильнішим, спритнішим або підступнішим, і згодує людоїду тебе.

Те, що незамінних людей не буває, - для цивілізованого світу вже давно стало аксіомою. Але ми готові довести це твердження як теорему. За роки незалежності в Україні сформувався клас нових громадян, які виживали під чиновницьким гнітом за принципом: «Все, що мене не убиває, робить сильнішим!» Це відповідальні люди, які вміють втілювати свої задуми в життя, і, головне, звикли вести за собою інших. Ці люди без допомоги держави створили мільйони робочих місць, і саме вони здатні, нарешті, з'єднати соціальну і ринкову складові сучасної економіки.

Саме соціально-ринкова економіка для України - це і є той самий принципово новий суспільний договір між демократичною владою, незалежними громадянами та вільним бізнесом, в якому першим пунктом громадяни отримують право - реального контролю над владою, а обов'язком влади стає партнерство з бізнесом.

Підвалинами цього суспільного договору стане довіра в трикутнику «держава - громадяни - бізнес». Спираючись на цю довіру, ми зможемо довести, що справедливі соціальні стандарти і податки - реальні речі.

Довіра виникає тоді, коли обидві сторони, що взаємодіють, дотримуються спільної системи цінностей. Декларація цих цінностей є заявкою на довіру, яка відповідно до конкретних дій сторін може або зростати, або зменшуватись.

Саме тому не можна одночасно проводити реформи і красти. Корупція влади повністю вбиває довіру до реформ, які проводить влада, і тому робить ці реформи нездійсненними.

Сьогоднішні реформи української влади, насамперед – податкова та пенсійна, стали справжнім шоком для суспільства. Але суспільна реакція вже найближчим часом може стати шоком для влади. Влада, яка неспроможна провести реформи «згори», ризикує отримати їх «знизу».

Наше суспільство дозріло до таких «низових» реформ. Справа за малим – за активними відповідальними людьми, які здатні суспільний протест проти реформ влади спрямувати на суспільне реформування держави «знизу   догори». І я з усією відповідальністю стверджую: такі люди в Україні є! Дякую за увагу!