Перед економікою «беззаконня»: релігія і право

«На шляху до справедливої, партисипативної і відповідальної економіки: ситуація в Україні»

 

Sports brands | adidas Yeezy Boost 350

«На шляху до відповідальної економіки» - це один з виразів, вжитих в аргументації на конференції Університету Тулузи І і Тулузького Центру історії права та політичних ідей «Перед економікою «беззаконня»: релігія і право» (14-16 червня 2011 року). Відповідальність полягає у прийнятті рішень, які б забезпечували суспільне благо, у дотриманні своїх зобов’язань і у відповідальності за свої вчинки[1]. Відповідальність – це не лише позиція, але й цінність. З такої точки зору, бути відповідальним також означає стояти на засадах істини, бути послідовним у власних вчинках. Проте так не обов’язково є у випадку ставлення західних держав до України.

 

У 1990-2008 роках, після десятиліть соціалізму, Україну привабила ультра-ліберальна теорія «відкритої економіки», якої дотримувались західні країни і міжнародні фінансові інституції. Цей період закінчився 16 травня 2008 року з вступом країни в Світову Організацію Торгівлі, і початком найважчої економічної кризи, якої країна зазнала за 15 років. Сьогодні Україна знаходиться на роздоріжжі і українці мають вибрати: або здійснити ряд мудрих реформ або залишитись у системі, понівеченій корупцією. Ми вважаємо, що для того, щоб прийняти цей виклик реформи, Україна насамперед мусить зрозуміти те, що поєднує ці обидва визначення відповідальності, а отже, те, що поєднує духовність, дотримання права і економічні зобов’язання. Але країни Заходу не повинні вважати, що ця дискусія їх не стосується, оскільки Україна не прийняла певних законів. Адже у сучасному глобалізованому світі взаємозв’язок між економіками різних країн є настільки тісним, що кожна з них має намагатись встановити нову атмосферу довіри.

Звіт Світового Банку від серпня 2010 року[2] пояснює, що якщо у 2000 – 2008 роках в Україні відбувся річний ріст в середньому на 7% - ріст, який дозволив знизити рівень бідності з 47% у 2002 році до 12, 3% у 2007 році, – у 2009 році, особливо після девальвації на 50% вартості гривні у листопаді 2008 року, ВВП різко знизився на 15%. Ріст ВВП у 2010 році складав 4,3%[3]. Проте криза мала руйнівні наслідки. Відсоток офіційного безробіття – 8,4%. Згідно з Індексом розвитку людського потенціалу Україна знаходиться на 85ому місці з 182, а саме між Вірменією та Азербайджаном.

Світовий Банк пропонує, провести податкову реформу, але вимагає також адміністративних і судових реформ. Метою є залучення закордонних інвесторів і розвиток приватного сектору[4]. Світовий Банк пропонує також скоротити витрати, тобто реформувати пенсійну систему і підвищити тарифи на енергію[5]. Ці реформи повинні відбуватися з урахуванням того, що найменш забезпечені верстви повинні отримувати допомогу від системи соціального захисту. Відновлення довіри у цій сфері з вливанням капіталу у деякі банки та з одночасним встановленням прозорості діяльності означає прийняття Верховною Радою ряду законів.

Ці реформи видаються справді необхідними. Загальновідомо, що в Україні дуже високий рівень корупції. Згідно з Transparency International Україна знаходиться на 146 місці з 180 країн за показниками рівня корупції (тоді як вона знаходилась лише на 118 місці у 2007 році).

Слід додати, що згідно з численними звітами Парламентської Асамблеї Ради Європи Україна не може вважатися правовою державою: суди паралізовані підвищеною кількістю справ, у багатьох випадках винесені вироки не виконуються, судді усіх рівнів підпорядковуються авторитетним політичним фігурам або керівникам судового сектору.

На шляху до спільної відповідальності

Через згадані вище причини французькі сенатори вимагають від ЄС створення дорожньої карти, щоб «змусити Україну нести відповідальність». Вони вважають нереальним надання в перспективі Україні членства в ЄС, що, на мою думку, є безвідповідальним. Я поясню чому. Насамперед таке ставлення суперечить європейській реальності України. Воно заперечує основний вектор розвитку, яким є співпраця, і нехтує реальними зусиллями українців, які вийшли з сімдесятилітнього тоталітарного гніту. Нарешті, воно не бере до уваги план допомоги, яким скористались країни Центральної Європи в 1990-их роках до повної політичної стабілізації їх інституцій.

Таким чином, ця позиція не бере до уваги географію та історію. З географічної точки зору, Україна нічим не відрізняється від Польщі. Україна є спадкоємицею Київської Русі, європейська інтеграція якої є беззаперечною з часів шлюбу Анни Київської, дочки Ярослава Мудрого, і короля Франції Генріха І у 1051 році. Безперечно, український народ протягом довгого часу був позбавлений держави-нації французького зразка. Але це не завадило на сучасному етапі становленню мови та специфічної української національної ідентичності.

По-друге, заперечуючи будь-яку перспективу інтеграції, ми занадто швидко забуваємо небезпеку, яку становив СРСР для європейських країн, а також колосальну роботу для мирного переходу, здійснену такою країною, як Україна. Така амнезія може мати неприємний відголос в майбутньому.

І нарешті, по-третє, реформи, яких вимагає Світовий Банк, парламентарі Ради Європи і сенатори, справді були проведені у більшості колишніх комуністичних країн Центральної Європи. Але потрібно додати один важливий нюанс. Західні країни надали суттєву допомогу для здійснення цих реформ, наприклад, списавши значну частину боргу деяких з цих країн[6]. Україна показала силу свого бажання демократії під час Помаранчевої революції в жовтні-грудні 2004 року, після якої відбулася зміна 2010 року, проте допомога Європейського Союзу значно не збільшилась після цієї мирної революції[7].

Відповідальний підхід по відношенню до України з боку західних країн полягав би у звільненні від деяких апріорних думок стосовно цієї країни, а особливо певного недопустимого тропізму по відношенню до могутньої Росії[8].

Декілька принципів суспільства справедливості, участі і довіри[9]

На мою думку, з боку західних експертів було б чесним прийняти неспроможність багатьох принципів сучасної домінуючої економічної теорії. Американський фінансист Джордж Сорос, був одним з перших, хто це визнав у 2008 році[10]. Після краху міжнародної банківської системи він привселюдно пояснив, що модель відкритого суспільства була наївною і заснованою на фальшивій вірі у цілковиту прозорість ринку.

Бути відповідальним – це також означає чітко зрозуміти, що модель ліберального розвитку перебуває у кризовому стані. Потрібно припинити двадцятирічний безвідповідальний діалог глухих між Європейським Союзом та такими країнами, як Україна. Він призводить на заході до політики очікування, змішаного з бажанням завоювати новий ринок, а на сході до певного скептицизму щодо правової держави і ринкової економіки. В кінці кінців такий стан справ лише спричинить нову небезпеку через зростаючу нерівність між багатими і бідними громадянами України, а також між багатими і бідними країнами Європи з обох сторін нової Шенгенської стіни.

На думку Едгара Морена, єдиною альтернативою відносної поразки політик міжнародного правління є залучення неофіційного, неурядового сектору до проекту допомоги, а також визнання, за словами австрійського економіста Карла Поланьї (1886-1964), «необхідності повернення економіки в соціальну сферу»[11]. Це одна з причин, чому я організував у червні 2008 року у Львові, разом з Інститутом екуменічних студій (УКУ), Соціальними Тижнями Франції, а також у партнерстві з великою кількістю таких установ, як Львівська міська рада та Облдержадміністрація, університети, Церкви, громадські організації, серію Екуменічних Соціальних Тижнів для заохочення політичних, економічних, університетських, релігійних та неурядових структур до роздумів на тему правильної майбутньої економічної. соціальної і політичної моделі для України[12].

Сьогоднішній Екуменічний Соціальний Тиждень є присвячений питанню реформ в Україні. Ми назвали його «Реформи в Україні через довіру», оскільки саме в цьому полягає ключ до успіху. Європейці і американці повірили в Польщу в 1991 році. Образ католицької Польщі, яка чинить опір, Польщі Леха Валенси та Івана Павла ІІ значною мірою сприяли вкладенню в неї інвестицій. А поляки, в свою чергу, почерпнули достатньо надії з власних традицій, щоб позбутись минулого, яке вони залишили в руках суддів, і щоб поринути з довірою у майбутнє, де їх чекали болісні реформи. Тому я вважаю корисним, до початку самої дискусії на тему технічних деталей реформ, які слід здійснити, поділитися певними думками стосовно принципів справедливої і відповідальної економіки, які б дозволили встановлення атмосфери взаємного довір’я і нової надії, за умови їх належного розуміння суспільством і керівництвом української держави, а також міжнародними фінансовими установами і західними посольствами.

Проте спочатку я б хотів уточнити один момент. Необхідність дійти згоди з приводу принципів економіки справедливості, участі і довіри однак не означає, зрозумійте мене правильно, що українці не повинні здійснити ряд певних реформ. Я поділяю думку багатьох експертів Світового Банку і я переконаний, як і вони, що Україна мусить провести реформи таких галузей, як пенсійна система, газова політика, податкова система та ін..… Я хочу додати, що мені видається нагальним залучення всього релігійного і інтелектуального потенціалу країни до цих реформ.

Тому для реформування економіки спочатку потрібно досягнути згоди всередині українського суспільства щодо принципів і способів його функціонування. Це дозволить подолати цинізм і зневіру по відношенню до економіки, а ці настрої зумовлені здебільшого поразкою моделей як планової так і ліберальної економіки. Це зокрема означає дійти згоди щодо законності права власності, щодо антропологічних засад функціонування ринку і щодо ризиків глобалізації без духовної перспективи.

Для початку дискусії я б хотів звернутися до книги 2007 року Вільяма Кавано, «Бути спожитим, християнська критика споживацтва», у якій подано синтез найсучасніших християнських роздумів на цю тему[13]. В ній присутні давні актуальні думки разом із новими деталями. У вченні святого Томи Аквінського власність сама по собі не є законною і природною, вона не може бути відділена від есхатології, від цілі, якої їй надають, а саме – участі у суспільному благу. Саме це забув капіталістичний світ у ХІХ столітті, викликавши бурхливу реакцію Маркса і Леніна. Сьогодні, під час економічної кризи, ми заново відкриваємо для себе, що право власності, а також свобода особистості є законними, але вони мають сенс тільки коли діють на благо інших. Це можна зрозуміти, звернувшись до певної православної традиції юдейсько-християнської думки. Ви можете заперечити, що релігія і економіка не мають нічого спільного. Вільям Кавано доводить протилежне. На думку цього американського богослова, хочемо ми цього чи ні, споживацтво і матеріалізм є формами духовності. Ці духовні позиції в минулому навіть отримали схвалення з боку християнських мислителів. Американський католицький богослов по-новому переглядає класичну католицьку теорію ринку, – наприклад, теорію Майкла Новака, – який мав би бути вільним і прозорим завдяки невидимій руці Провидіння, яка б урівноважувала попит і пропозицію. Така наївна точка зору, заснована на ідеї Бога всемогутнього, але відсутнього у природному світі, сприяла розквіту маркетингу, який зараз домінує в економічному світі. Однак. не можна сказати, що певна трансакція є вільною, лише тому що держава не втручається у неї. Добре відомо, як реклама використовує несвідомі прагнення індивідів без жодного їх відома. Тобто, свобода мусить також мати позитивне визначення.

Але для того, щоб її відкрити, суб’єкти ринку повинні знову поставити питання про цілі людського життя. З богословської точки зору, відповіддю на це питання є участь в житті Божому. Багатий алкоголік в магазині спиртних напоїв є вільним для Новака, але не для Кавано. Останній нагадує, що для Августина свобода – це саме бажання. А це призводить до того, що індивідуальна свобода потребує інших, щоб обмежити нас, і в кінці кінців божественної відмінності, щоб сприяти нашому розквіту. Бо, безперечно, бажання стимулюють наше життя, але тільки божественна вічність може забезпечити безперервність нашої насолоди. Ось чому трансакції, чи то йдеться про справедливу торгівлю, чи про кредитні спілки, повинні сприяти єднанню людей між собою, а також з Богом.

Але це означає змінити споживацький дух. Його основною характеристикою є відірваність від ланцюга між виробництвом і готовим продуктом, а також зневага до роботи, як джерела креативності. Його єдиною метою є задоволення егоцентричних індивідуальних бажань. Він не намагається дізнатись, як живуть діти, які на заводах північного Китаю виготовляють їх спортивне взуття. І чим швидше відбувається глобалізація, тим гострішою стає така відірваність між виробниками і споживачами. Натомість аскетизм, який теж не прив’язується до матеріальних речей, шукає справжню і тривалу втіху в єднанні з Богом та іншими людьми. Як досягнути такого ідеалу? У Франції Жан-Батист де Фуко, християнський економіст, пропонує за допомогою поступової і пристосованої податкової політики допомогти громадянам вгамувати і структурувати їх бажання, сприяти їх розвиткові у вибраному напрямку, і дозволити кожному задовольнити свої потреби не лише матеріальні і раціональні, але також і духовні[14].

На думку В. Кавано, аскетична економіка повинна, по-перше, наскільки можливо переробити споживачів на виробників (так сьогодні поширюється радість від виробництва власного домашнього хліба), по-друге, дозволити вкладати заощадження кожного в необхідні справи (наприклад, сприяючи розвиткові банків, які підтримують общинний розвиток), по-третє, сприяти поширенню інформації про спосіб і методи виробництва куплених товарів (рядом справедливих і екологічних марок), та ін.

Але християни заходять далі, ніж цей заклик до соціально-екологічного переходу. В такій країні, як Україна, яка знову визнала себе християнською після багатьох десятиліть антирелігійних переслідувань з боку держави, це повинно бути серйозно прийняте до уваги міжнародними організаціями і делегаціями сенаторів. Насправді, нову економіку, на думку Кавано, слід розуміти як модель обміну дарами під час святої євхаристії. На відміну від руху глобалізації, яка руйнує зв’язок між споживачем і виробником, євхаристійне життя об’єднує того, хто приносить дар, хто його отримує і сам дар також. Кавано є прихильником Ганса Урса фон Бальтазара, який нагадував, що брати участь в євхаристії є способом здійснення своєї участі у Христовому тілі. Це не відбувається через космополітичне відсторонення від дійсності, що нас оточує. Навпаки, на його думку, «приймати євхаристію – це анти-споживацький акт, оскільки при цьому спожити означає бути спожитим, бути запрошеним до участі у чомусь більшому, ніж ти сам, при цьому зберігаючи свою ідентичність»[15].

Відомий також досвід підприємств, створених К’ярою Любіч, засновницею руху Фоколяри. Вона зрозуміла основну річ. Безкоштовний дарунок знаходиться в основі обміну. В такому розумінні, це стосунки людини з людиною, які є рушієм економіки ХХІ-го століття. Такий спосіб розвитку очевидно не є основним, проте він себе виправдав. З 25 по 29 травня 2011 року в Сан Пауло якраз відбулася міжнародна конференція під назвою «Бразилія, 20 років економіки причастя», яка показала життєздатність цієї моделі і представила покращення роботи підприємств легкої промисловості, будівництва, сільського господарства, сфери послуг, які ступили на цей шлях консенсусного і справедливого розподілення прибутків[16].

Висновок

Не обов’язково приймати християнську віру, щоб прийняти усі ті принципи, які я згадав вище, принципи, які є необхідними для ефективної реформи економіки як України, так і Європейського Союзу. У Франції багато мислителів-агностиків розуміють, що потрібно запровадити нову політику цивілізації для того, щоб відреагувати на світову економічну і фінансову кризу, на повну відірваність ринку від суспільного блага, на організовану герметичність бажань і чеснот. Наприклад, Жак Атталі, колишній радник президента Франсуа Міттерана і автор звіту на тему зростання для президента Ніколя Саркозі, пропонує переосмислити ринкову економіку через економіку стосунків[17]. Комісія з питань економічної ефективності і соціального прогресу, до складу якої входили Джозеф Стігліц, Амартья Сен, Жан-Поль Фітуссі, у 2008 році запропонувала нові інструменти оцінки, які поряд з вимірюванням росту виробництва вимірювали також і добробут людей. Такі інструменти, як наприклад, розрахунок перспектив споживання домашніх господарств, базуються на більш реалістичних даних з антропологічної точки зору, ніж на одному рівні збільшення доданої вартості[18]. Доповідачі пишуть: «Якщо за еволюцією ефективності економіки в цілому спостерігати цікаво, обрахунок прибутку і рівня споживання господарств дозволяє краще слідкувати за рівнем життя громадян». Я закінчу, навівши останній приклад консенсусу, який зараз формується серед деяких економістів і інтелектуалів щодо необхідності розробити нову економічну систему, засновану на цінностях, і процитувавши уривок з недавньої книги Едгара Морена Шлях. Автор, який називає себе вільнодумцем, пише: «Треба доповнити поняття розвитку поняттям оточення, тобто збереженням общинного захисту, а також тих якостей, які розвиток намагається знищити, поняттям повернення до нематеріальних цінностей, чуттєвістю, серцем і душею»[19]. Мені здається, що така економічна політика, якщо вона буде усвідомлена і зрозуміла стане відтак можливою і являтиме собою основу економіки відповідальності, справедливості і участі. Тоді ми побачимо, що в плані духовного капіталу посткомуністична Україна володіє величезним багатством, якими вона може поділитись зі світом.

 


[1] Відповідальна економіка була запропонована як модель розвитку ще Всесвітньою Радою Церков під час Асамблеї в Амстердамі у 1948 році. Але, щоб це поняття не сприймалось як легітимація консервативної влади, ВРЦ саме на семінарі свого відділення Церква і суспільство у 1966 році в Женеві прийняла концепцію справедливого, партисипативного і тривалого суспільства.

[2] «Strategic Choices to accelerate and Sustain Growth in Ukraine, Country Economic Memorandum», Світовий Банк, Київ, 31 серпня, 2010 р.

[3] Йдеться про цифри, надані ЦРУ, див www.cia.gov. ВВП України в еквіваленті купівельної спроможності дорівнював 329 мільярдів $ у 2005 році (306,3 мільярдів у 2010 році), а ВВП/жит. дорівнював 8624 $ у 2007 році. ВВП/жит. у Польщі у 2004 році був 14880 $, а у Франції у 2008 році – 34145 $.

 

[4] Для цього потрібно ліквідувати національні привілеї звільнення від ПДВ; ліквідувати преференційний режим з Кіпром для сплати податків; підвищити витрати на інфраструктуру на 1% ВВП (а саме для транспортних мереж).

[5] Які продовжують бути значно нижчими за міжнародні ринкові ціни, до яких змусила свою сусідку Росія.

[6] Так Паризький клуб у 1991 році анулював борг Польщі в розмірі 32 мільярдів $, тобто 50% її зовнішнього боргу, який складав 2/3 її загальної заборгованості. Wladimir Andreff, Economie de la transition, La transformation des économies planifiées en économie de marché, Paris, Bréal, 2007, c. 70.

[7] У 2009 році ЄС надав річну допомогу в розмірі 130 мільйонів євро в рамках Європейської політики добросусідства та партнерства. До цієї суми ЄС пропонує також позики (у розмірі 610 мільйонів євро), проте це все ж позики, які лише погіршують боргову ситуацію України. До цього можна ще додати проблеми з пересуванням країнами Європейського Союзу з 2004 року, коли українці повинні по кілька тижнів чекати на отримання візи.

[8] Сприяння розвиткові європейського демократичного і відповідального духу має проявитись радше у серйозному захисті членів кабінету Юлії Тимошенко, які зараз ув’язнені і переслідуються законом, аніж в уроках доброчесності для українців та накиданні, без надання допомоги, прийняття законів без урахування повільної еволюції менталітетів.

[9] Тут неможливо охопити всі принципи. Ми обмежимось книгою Роберта ван Дріммелена, «Faith in a Global Economy», Женева, ВРЦ, 1998 ; особливо див. його посилання на суспільство Мондрагону (www.mondragon.mcc.es)

[10] G. Soros, La vérité sur la crise financière, Paris, 2008.

[11] Там само, с. 125. Див. Essai de K. Polanyi, postface de Alain Caillé et jean-Louis Lavaille, Paris, Seuil, 2008. K. Polanyi, La grande transformation, aux origines politiques et économiques de notre temps, Paris Gallimard, 1983.

[12] Робота, проведена на Екуменічних соціальних тижнях в Україні доступна у відео-форматі на youtube, а також на сайті www.esw.org.ua

У червні 2008 року, за декілька місяців до початку кризи, ми роздумували – з Мішелем Камдесю, колишнім директором МВФ, а також з представниками українських кредитних спілок – над необхідністю нового відкриття кооперативної моделі, заснованої на принципах особистої ініціативи та взаємного розподілу ресурсів і прибутків.

У 2009 році ми працювали над поняттям соціальної відповідальності, як необхідної основи для відновлення такої кооперативної моделі. Ми зокрема розробили проект закону, який має на меті встановлення в Україні більш справедливої податкової системи по відношенню до неурядових установ і асоціацій. Слідуючи угорській та польській моделям, ця система дозволяє громадянам передавати 2% їх податків асоціації (чи парафії) на їх вибір. Такі ідеї привели нас у 2010 році, у співпраці з Марком Гарді, професором Бізнес Школи Університету Нотр-Дам в США, до дослідження моделі філантропії, заснованої на відповідальності та довірі, яка є новою ознакою економічного багатства. Мартін Райзер, директор Світового Банку в Україні представив нам власні роботи, а також дослідження Роберта Путнама на тему важливої ролі соціального капіталу і соціальних структур, здатних встановити мости між людьми різного походження і з різних верств населення. Див. Robert Putnam, Making Democracy Work, Civic Traditions in Modern Italy, Boston, Harvard, 1993.

На думку М. Райзера, якість управління певною країною значною мірою залежить від рівня участі громадянського суспільства. Оскільки це означає більшу прозорість державної політики, а також тісніший зв'язок між результатами та обіцянками. Див. Мartin Raiser, Learning how to trust – social capital and economic performance in transition economies, ненадрукованo.

[13] William Cavanaugh, Etre consommé, une critique chrétienne du consumérisme, Paris, L’Homme nouveau, 2007 ; William T. Cavanaugh, Being consummed, Economics and Christian Desire, Grand Rapids, Eerdmans, 2008.

[14] Jean-Baptiste de Foucauld, L’abondance frugale, Odile Jacob, 2010.

[15] W. Cavanaugh, цит. праця, с. 84.

[16] www.focolare.org/fr/news

[17] http://www.ladocumentationfrancaise.fr/rapports-publics/084000041/index.shtml

[18] http://www.stiglitz-sen-fitoussi.fr/fr/documents.htm

«Іншим ключовим повідомленням, а також об’єднуючою темою звіту, є те, що настав час для нашої статистичної системи більше уваги приділити дослідженню рівня суспільного блага населення, а не економічної продуктивності, і крім того потрібно, щоб ці дослідження рівня добробуту розглядались в контексті його обґрунтованості. Незважаючи на недосконалість наших засобів оцінки виробництва, ми про нього знаємо більше, ніж про добробут. Перенести акцент не означає відмовитись від вимірів ВВП і виробництва. Спричинені занепокоєнням ринковим виробництвом і зайнятістю, ці виміри продовжують давати відповіді на ряд важливих питань, таких, як ті, що стосуються управління економічною діяльністю. Проте потрібно приділити більше уваги саме добробуту, тому що між інформацією, наданою даними щодо ВВП, і тою, яка дійсно важлива для добробуту людей існує зростаюча прірва. Іншими словами, необхідно розробити статистичну систему, яка б доповнювала результати ринкової діяльності даними, що стосуються добробуту людей і рівня обґрунтованості цієї діяльності. Така система обов’язково має мати багатопланову структуру, оскільки не існує єдиного методу, який би міг охопити такий складний феномен, як добробут членів суспільства; тому наша система вимірювання має складатись з низки різних показників. Питання об’єднання різних вимірів системи (наприклад, як об’єднати результати вимірювання рівня здоров’я з рівнем споживання повсякденних благ), незважаючи на його важливість, підпорядковане впровадженню статистичної системи, яка була б достатньо розвинутою, щоб охопити якнайбільше суттєвих вимірів. Така система не лише вимірюватиме середній рівень добробуту всередині певного суспільства, та його зміну протягом певного часу, але і досліджуватиме різноманітність особистого досвіду і стосунків між різними гранями життя людей. Через те, що існує багато вимірів добробуту, корисно було б почати з виміру матеріального добробуту і рівня життя.

[19] Е. Моrіn, La Voie, цит. праця, с. 50.